Колишній гравець київського «Динамо», донецького «Шахтаря» і збірної України з футболу Жуніор Мораес ґрунтовно висловився на тему війни «ро**ії» проти України.
Жуніор Мораес
Відтоді, як Мораес залишив Україну на самому початку війни і повернувся до себе на батьківщину, до Бразилії, він був одним із найактивніших прихильників припинення війни. Гравець також пожертвував близько 50 тисяч євро на підтримку жертв агресора.
«Я відклав свій особистий проєкт, щоб присвятити себе більш серйозній справі — сприянню миру в Україні.
Про сам мир навіть не потрібно говорити: єдине, чого хоче Україна, — це знову мати можливість жити в мирі. Україна ніколи не вторгалася на російську територію і ніколи не виявляла жодної неповаги до будь-кого. Україна просто хоче жити вільно.
Досягнення миру в Україні має бути в інтересах усіх країн, має бути велика мобілізація. Сьогодні немає місця війні. І якщо ми не зупинимо росію, то ми будемо наступними — завтра війна, вторгнення загрожуватимуть іншим країнам. Україна теж думала, що вона вільна країна, і раптом опинилася в такій ситуації. Тому загальний заклик до миру надзвичайно важливий, необхідно, щоб усі зрозуміли ступінь серйозності ситуації.
Я щодня спілкуюся з людьми, які живуть в Україні. І це дуже сумно, історії дуже важкі. Йдучи на роботу, ви залишаєте своїх дітей у школі, але не знаєте, чи зможете знову їх побачити, адже в будь-яку школу може влучити російська ракета під час чергового обстрілу. Щодня я отримую повідомлення про загибель друзів, про людей, яким ледь вдалося врятуватися, отримавши каліцтва на все життя.
Якщо говорити про те, яку травму принесе ця війна для тих, хто її зараз переживає, і для майбутніх поколінь, то вона неймовірно серйозна.
Найефективніший спосіб допомогти Україні як мені, так і іншим спортсменам, — це сприяти миру. У мене чудові стосунки з цією країною, урядом і народом, і я щодня прагну зробити якомога більше внеску, покласти край цьому лиходійству, яким і є війна.
Як війна застала мене? Я прокинувся о 5 ранку 24 лютого 2022 року від обстрілів і вибухів біля своєї квартири. У вікні спальні я бачив сильні спалахи. Я дуже злякався, а потім ще й мій будинок почав трястися. Що робити? Вийти на вулицю, щоб потрапити під ракету? Чи залишатися у квартирі, куди теж могла впасти бомба? Це були дні напруження і паніки, сцени з фільмів про кінець світу.
Потім були перегони з часом 41 таких, як я — бразильських футболістів та їхніх родин, що об’єдналися разом, аби спробувати дістатися Бразилії. Там були немовлята, старші діти і літні люди. Було дуже холодно, була зима, їжі було мало, був ризик залишитися без води і зв’язку.
Коли я, нарешті, опинився зі своєю сім’єю в Бразилії, то чотири дні провів без сну, намагаючись зрозуміти, яким може бути вихід з усього цього. Потім мені почали снитися жахіття про мого сина на війні, про ракету, що падає поруч із нами, і про те, як я з непритомним сином на руках біжу по допомогу. Багато разів прокидався серед ночі. Бувало, що в сльозах, на ліжку, яке було все в моєму поту. Відтоді в мене не виходить толком спати без снодійного», — наводить слова Мораеса Diretta.
Переклад і стилістична адаптація — Dynamo.kiev.ua, при використанні матеріалу гіперпосилання обов’язкове!
