Коли Одеський припортовий завод називають «стратегічним підприємством», не так багато людей розуміють, про що йдеться насправді. ОПЗ не тільки виробляє аміак, але і забезпечує його навантаження на морські газовози, і це кардинально підвищує значення заводу на міжнародному ринку. Щороку у світі виробляється понад 200 мільйонів тонн аміаку, але майже весь він лишається там, де був вироблений, а експортується лише 30 мільйонів тонн. І це зрозуміло, його просто складно перевозити. Для перекачки газу на судна потрібен складний технологічний комплекс, а щоб такий газовий порт міг працювати ефективно, джерело аміаку треба мати прямо на березі моря, що трапляється нечасто.
Десять років тому ОПЗ із проєктною потужністю перевантажувального комплексу 4,4 млн тонн на рік міг контролювати 10% міжнародного ринку аміаку. Тоді завод був однією із індикативних точок – за Южним встановлювали ціни на аміак усі світові гравці. Ось що по-справжньому пояснює його значення, без перебільшення, у світовому масштабі.
З 2014 року, втративши доступ до дешевого газу, завод працював нестабільно, то запускався, то зупинявся, його переслідували корупційні скандали і кримінальні розслідування. Востаннє ОПЗ зупинився у 2021 році, і його перезапуск в умовах повномасштабного вторгнення став би перемогою національного масштабу. Про те, що завод справді планують до перезапуску в уряді вперше публічно оголосили кілька місяців тому.
З технічного боку, все пройшло якнайкраще. Можна було очікувати, що такий величезний, складний хімкомплекс важко буде швидко привести в робочий стан після трирічного простою. Але насправді всі ці роки завод не стояв, а перепрофілював свої причали для роботи за «зерновою угодою». Так, це була непрофільна діяльність, але вона дала достатньо коштів, щоб підтримувати обладнання в робочому стані, і навіть модернізувати його, і головне — не звільняти людей (більше 2000 працівників). Тож, стратегію було обрано правильно, і завод був готовий до запуску у найкоротші терміни. Він чекав лише газу.
Якраз із газом і виникла проблема. Спочатку роботу державного заводу збиралися відновити до кінця серпня, потім плани зсунулися на початок осені. У вересні ОПЗ вдалося таки перезапустити, але заводу, який споживає приблизно 1,7 млн кубів на добу, вистачило газу лише на пару тижнів роботи, і тепер він знову зупинився. Компанія-постачальник «Укрнафтогазбуріння» не впоралася зі своїми зобов’язаннями, — газу нема.
“ОПЗ вдалося виробити близько 20 000 тонн безводного аміаку, який було продано на внутрішній ринок України. Основним покупцем на аміак виступив той самий «Агроторггруп» з Харкова, який раніше без успіху намагався постачати на завод природний газ. Далі «Агроторггруп» вже продавав реальним споживачам в Україні зі своєю маржею. Все виглядає так, що завод відпускав цій компанії товар з деякою знижкою від ринкової ціни, в обмін на якісь зобов’язання, якими швидше за все були постачання газу від «Укрнафтогазбуріння», що дозволяє зробити висновок, що обидві ці компанії пов’язані між собою, а діяльність цих двох компаній не що інше, як прихована форма давальницької схеми лише без заяви відповідної процедури та проведення тендеру. При цьому жоден експортний контракт із міжнародними трейдерами не був реалізований – заводу так і не вдалося накопичити в сховищі судову партію аміаку, достатню для такого відвантаження. Весь товар малими партіями забирав «Агроторггруп»”, – пише Віталій Кулик, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства.
з – основна сировина для ОПЗ, саме із газу там роблять аміак, і потім – карбамід на експорт. Власне, у 2021 році заводу зупинився, після того, як ціни на газ побили чергові рекорди – його робота стала просто економічно невигідною. Коли влітку 2024 ОПЗ оголосив про масштабну закупівлю газу для виробничих потреб, йшлося про 240 мільйонів кубометрів газу за 4 мільярди гривень до кінця року.
Перші торги, проведені 25 липня, довелося скасувати. Їх виграла харківська компанія «Агроторггрупп», яка до того фігурувала у кількох кримінальних розслідуваннях, і раніше була замішана в махінаціях на аукціонах Агентства з розшуку та управління активами. Тож, через місяць тендер довелося провести ще раз, і цього разу переможцем стала львівська компанія «Укрнафтогазбуріння», – нікому до того не відома, оскільки створена була лише в серпні 2023 року. Ні вартість її пропозиції, ні умови договору невідомі, оскільки ОПЗ вирішив не проводити ці торги через загальнодержавну систему Прозорро, хоча постійно закуповує там інші товари і послуги.
Кілька поінформованих джерел в хімічній галузі повідомили, що обидві компанії, які обіцяли газ ОПЗ, належать до сфери впливу одного з колишніх народних депутатів із Харкова. І дійсно, з багатьох джерел, в тому числі з відкритих публікацій в інтернеті, відомо, що фронтмен, який відповідає за усю комунікацію по згаданих контрактах, це – Віталій Логінов , теж харків’янин, пов’язаний із тим колишнім нардепом через бізнес.
За даними наших джерел, ОПЗ потрапив зо зони інтересів групи Віталія Логінова нещодавно. А до того, з кінця 2023 року вони працювали над схемою із Сумихімпромом, і призначення Валерія Захаренко директором підприємства, не обійшлося без участі Логінова. Сумихімпром – це ще один крупний державний виробник добрив, він так само простоював багато років. Після того, як державі вдалося повернути завод під свій контроль, і прибрати звідти менеджмент олігарха Дмитра Фірташа, навесні цього року Сумихімпром зміг відновити роботу, але схема була така, що імовірно, свого часу стане приводом для кримінального розслідування.
Єдиним постачальником сировини для Сумихімпрому стала компанія «Укрмінхім», а Логінов контролює мережу іноземних фірм-одноденок, у яких цей «Укрмінхім» сировину закуповує. Із заводом у нього укладена де-факто давальницька угода, тобто чим дорожча сировина, тим більше заробіток «Укрмінхіму». І ці іноземні компанії якраз допомагають завищувати ціни щонайменше вдвоє. За деякими даними, може йтися про фосфорити із Сирії із підробленими сертифікатами про походження, і тоді завищення цін ще грандіозніше. Рівно за такі самі махінації, тільки на ОПЗ, кількома роками раніше отримав підозру колишній голова Фонду Державного майна Дмитро Сенниченко і група його спільників.
За протекцією Віталія Логінова, членом наглядової ради Сумихімпрому було також призначено Андрія Чубу. Це колишній військовий і боєць спецпідрозділу ГУР «Тимура», якому створили образ «героя Зміїного», але головна його роль полягає в убезпечненні схеми «Укрмінхіму» на Сумихімпромі. “Логінов таким чином з одного боку підтримує міф, що нібито діяльність його компаній, що обплутали ОГХК і Сумихімпром, йде на користь ГУР, а з іншого боку натякає незговірливим менеджерам держпідприємств, що у нього «довгі руки» ”, — каже наше джерело з Фонду Державного Майна України, яке воліє зберегти анонімність.
Хто із високопосадовців Фонду допомагає зараз Логінову тиснути на керівників держпідприємств, достеменно не відомо. Можливо, це черговий міф, який сама ця група і підтримує, аби додати собі ваги. Якби сама наявність такого тиску була би підтвердженим фактом, це означало б, що корупція в фонді знов набрала великих обертів та йдеться вже про її зовсім інший рівень.
Вперше група Логінова з’явилася на ОПЗ навесні 2023 року – якраз в отих підозрілих аукціонах за участі «Агроторггрупп». На початку повномасштабного вторгнення у сховищах Одеського припортового заводу залишалося кількадесят тисяч тонн аміаку російського походження. Увесь цей обсяг після нападу Росії було арештовано. Агентство з розшуку та управління активами організувало цілу серію непрозорих аукціонів для продажу аміаку, і виграла їх якраз «Агроторггрупп», отримавши газ за дивовижно низькою ціною. За даними Тимчасової слідчої комісії Верховної ради з питань економічної безпеки, держава втратила на цих аукціонах за участі «Агроторггрупп» приблизно пів мільярда гривень.
Коли компанія із таким шлейфом в липні цього року виграла ще й торги ОПЗ на поставки газу, це виявилося неприйнятним, і тендер довелося переграти. І ось, доклавши колосальних зусиль, щоб завести свою компанію «Укрнафтогазбуріння» на ОПЗ, група Логінова зі своїми зобов’язаннями із поставки природнього газу не впоралася, знову спричинивши зупинку заводу. У них просто не знайшлося заявлених оборотних коштів, — цей факт намагалися приховати, збираючи передплати з кінцевих покупців добрив на внутрішньому ринку, але цього виявилося замало.
Технічно, жодних проблем немає, і це доведено успішним запуском Одеського припортового заводу. Тобто, єдина причина його зупинки – триваюча підкилимна боротьба непублічних акторів. Але вихід насправді є. Чому б державному заводу не міг продати газ державний «Нафтогаз України»? Це було найбільш логічним і справжнім державним рішенням, коли одне державне підприємство, виробник необхідної іншому державному підприємству сировини, вступило б з ним у довгострокову співпрацю без будь-яких посередників та схем. Чесно та відкрито, за графіком і за своїми державними цінами, які будуть вигідні і «Нафтогазу» і ОПЗ. Сьогодні питання збереження колективу заводу, збереження його основних виробничих потужностей та справедлива оцінка залежать виключно від прояву такої державної позиції. Затягування ухвалення такого рішення означатиме лише те, що завод знову штовхають у непрозорі схеми або, ще гірше, у нову толінгову кабалу.