Росія використовує стратегічні бомбардувальники Ту-160, які Україна передала їй в 1999 році в обмін на погашення заборгованості за спожитий російський газ.
Джерело: розслідування «Схем»
Деталі: Журналісти співставили серійні номери літаків в угоді тих часів, яку розшукали в архіві, дані з міжнародних авіареєстрів і номери бомбардувальників, які використовує РФ, що зафіксувало Головне управління розвідки.
Загалом «Схеми» ідентифікували десять українських стратегічних літаків, переданих Україною до Росії.
Йдеться про Ту-160, яким в Росії надали інші назви: «Микола Кузнецов» (раніше це був український літак з бортовим номером «10»), «Василь Сенько» («11»), «Олександр Новиков» («12»), «Володимир Судець» («15»), «Олексій Плохов» («16»), «Андрій Туполев» («18»), «Ігор Сікорський» («22»).
Щонайменше 6 літаків перебувають у бойовому складі армії РФ.
«Схеми» також знайшли в архіві угоду між Кабінетом міністрів України на чолі з Валерієм Пустовойтенком та урядом РФ за керівництва Володимира Путіна, підписану в Ялті 1999 року. Згідно з нею, Київ передав Москві вісім важких бомбардувальників Ту-160 і три Ту-95МС, а також 575 крилатих ракет Х-55. За це Росія компенсувала Україні борг за російський газ – на суму 275 мільйонів гривень. Це – визначена вартість переданого обладнання.
За даними журналістів, передача літаків та ракет відбулась без погодження Верховної Ради.
Також у розслідуванні вказано, що вартість озброєння була заниженою у десять разів. Це сказано у висновках Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради для проведення розслідування відомостей щодо фактів розкрадання в Збройних Силах України та підриву обороноздатності держави у період з 2004 по 2017 роки.
Тодішній президент України Леонід Кучма в коментарі «Схемам» зазначив, що навіть якби стратегічні бомбардувальники залишились на озброєнні України, це не значно би допомогло в захисті від РФ.
Пряма мова Кучми: «Росія має засоби ППО, здатні протистояти ракетам класу Х-55, у той час як величезні за розміром та відносно низькошвидкісні бомбардувальники ще у перші дні війни стали б легкою здобиччю російських засобів ураження як у повітрі, так і на аеродромах.
Стратегічна зброя навряд чи могла допомогти вирішенню стратегічних завдань України, і вона точно не вписувалася в український масштаб. В нас не було полігонів для випробувань ракет. Ми не мали навіть достатньої для експлуатації цих засобів територіальної протяжності – адже стратегічне озброєння потребує стратегічного простору».
