Універсал «Динамо» Олександр Караваєв поділився враженнями від матчу-відповіді 2-го кваліфікаційного раунду Ліги чемпіонів проти «Партизана» (3:0) та очікуваннями від майбутнього протистояння з «Рейнджерс».
Олександр Караваєв. Фото: fcdynamo.com
— Які емоції відчуваєш після гри?
— Дуже позитивні, тому що після перемоги 6:2 у першому матчі ми хотіли приїхати до суперника в гості та показати, що той результат не був випадковістю й що ми можемо їх переграти на їхньому полі також. Ми були дуже мотивованими. Усі знають про те, що було до нашого протистояння. Коли в нас у Києві ракети влучали в лікарні та пологові будинки, і я як батько трьох дітей це все дуже близько приймав до серця, «Партизан» грав самі знаєте де — я навіть не хочу вголос називати цю країну. Тож це було для нас дуже сильною мотивацією, ми не могли зіграти по-іншому. Я вважаю, що ми за всіма аспектами переграли цю команду, тому результат закономірний.
— Не лише мотивація, а й фізична форма команди на високому рівні, навіть на останніх хвилинах усі бігли вперед. Як сказав головний тренер, «один крайній захисник віддає передачу, а другий крайній захисник добігає та забиває гол»…
— Я скажу, що це було дуже велике бажання. Коли ми граємо та розуміємо настанови, що коли один крайній захисник підключається в атаку, інший має бути трохи позаду та підстраховувати, оскільки це дуже ризиковано. Але останні хвилини, в нас, повторюся, була дуже висока мотивація, і ми забили гол саме так — це показує рівень нашого бажання та, звісно, готовності.
— Якщо дивитися на попередній досвід виступів у кваліфікації Ліги чемпіонів, тебе можна назвати найкращим бомбардиром відбору найпрестижнішого клубного турніру. Два роки тому забив двічі, зараз ти також забив уже два м’ячі…
— Так, я також помітив, що вже маю чотири голи у кваліфікації Ліги чемпіонів. Тепер є мрія забити вже у груповому турнірі. Як кажуть, поставив собі мету, й треба йти до неї. Хочеться, звісно, максимальних результатів. У нас є свої цілі, ідеї, як досягати, дотримуємося їх. Попереду наступний суперник, будемо готуватися до нього. Але перші два-три дні потрібно приділити відновленню, що й будемо робити.
— Ще до матчу-відповіді було відомо, що суперником у наступному раунді буде «Рейнджерс». Уже переглядав шотландську команду?
— Ні, поки не дивився. В принципі, я знаю цю команду, які гравці там виступають, у якому чемпіонаті вони грають, як вони минулого сезону виступили на євроарені. Звісно, це дуже складний суперник, будемо розбирати. Це потужний силовий футбол, буде зовсім інша гра, але я вважаю, що в нас дуже сильний склад, ми маємо хороших перспективних молодих гравців та досвідчених гравців, які побачили футбол на багатьох рівнях. Тому в нас дуже хороший баланс. Також мені подобається, що молоді гравці всю інформацію, яку дає тренерський штаб, усі підказки досвідчених партнерів слухають та вбирають у себе, ніби губка.
— Ти відзначив забитий м’яч красивим символічним жестом. Кому він присвячений?
— Звісно, своїй родині. Вийшла курйозна ситуація. Коли ми грали перший матч у Любліні, я зазвичай завжди перед грою розмовляю зі своєю дружиною, кажу їй, буду чи не буду грати, як почуваюся, вона питає за моє здоров’я, завжди хвилюється за мене. Але тоді я якось узагалі не сказав, що скоріше за все буду грати, і вона просто за півгодини до початку гри дізнається, що я у складі. Вона в шоці, тому що їздила по справах, вирішувала багато питань, але зупиняє машину та починає дивитися трансляцію (сміється). Чесно, я би так не робив — я би приїхав додому, увімкнув би другий тайм. Але вона переживає з перших хвилин, і я насправді відчуваю цю підтримку в сім’ї. Я казав, кажу й казатиму, що коли твої рідні, знайомі, друзі, сім’я підтримують тебе, це велика мотивація, яку ти ніде не отримаєш.
