«Хто хоче захищати від ворожої навали своїх рідних і державу, той завжди знайде можливість. І на заваді не стануть проблеми зі здоров’я, ні інші обставини», – такими словами розпочнемо історію про нашого побратима, 46 річного Івана із Рівненщини. Бо вони про нього.
Задумливий, щирий погляд. Не багатослівний, але коли щось стосується різьбярства, то з радістю готовий розповідати про мистецтво, яке надихає його і дає сили жити та боротись. Бо саме різьба по дереву допомагає Івану зцілювати рани, які наразі залишає війна.
Протягом життя чоловіку довелось чимало пережити. Постійно багато працював. Можливо й тому має проблеми зі здоров’ям, бо не звик себе шкодувати.
Через стан здоров’я у 2015 році Іван був знятий з військового обліку, але коли почалось широкомасштабне вторгнення ворожої армії в Україну, то не зміг байдуже спостерігати за всім, що відбувається. Одразу ж пішов у ТрО і згодом таки мобілізувався у ЗСУ.
До березня 2023 року доброволець служив у сухопутних військах. Потому звільнився, оскільки на це були вагомі причини. Наразі старший солдат знову повернувся в українське військо, уклавши контракт став військовослужбовцем 23 інженерно-позиційного полку Командування Сил підтримки Збройних Сил України.
Про службу у сухопутних військах захисник розповідає не багато. Часто згадує побратимів, з якими довелось пліч-о-пліч захищати волю рідної держави. Пережите на війні дається взнаки. Лиш вільний час (якого майже не буває) в поєднанні із творчістю допомагають гоїти рани.
Не просто згадувати перший рік широкомасштабної агресії російських військ і не можу. Бували випадки, коли приходилось на завжди прощатися зі світом. Та на щастя траплялись дива. І я знаю, хто їх робив! Цей рік був дуже складний. Хто не був на війні, той ніколи не зрозуміє, що доводиться пережити та відчувати. В якийсь момент я думав, що напевно вже ніколи не зможу робити те, що так люблю із самого дитинства. Мені здавалось, що ця війна остаточно забрала в мене таку можливість. Пригадую, як в Ірпені я побачив руїни храму, який знищили моск@лі. Це так важко було бачити. І подумки тоді сказав: «Боже, як же я хочу відновити церкву! Дай мені таку можливість». Час минав. Війна набирала обертів. Але після того, як звільнився у 2023 році, я таки зміг здійснити цю мрію. І на Рівненщині збудував капличку. Знаєте, коли я творю, то одночасно відпочиваю. Це моя розрада, – каже старший солдат.
З дитинства Іван любив виготовляти із дерева те, що малює його уява. У свій час він подарував сестричкам виготовлені своїми руками ляльки, в яких були ліжечка та меблі. У зрілому віці виготовив іграшки й для власних дітей. Багато своїх виробів протягом життя чоловік подарував своїм рідним і знайомим.
Ще більше хотів би творити і як би не війна, то волів би навчати молодше покоління різьбярству. Бо боїться, що ця справа може зникнути.
У мене є дуже багато різних виробів і різної складності. Я люблю усе, що пов’язане із деревиною. Інколи мені здається, що на всі задуми не вистачить життя. Вічно бракує часу. І хоча часто в думках мистецтво, яке морально рятує, але в пріоритеті – ЗСУ. Бо час такий, що потрібно захищати своє. Йдуть вирішальні бої за волю і за існування нашої країни. Тому кожен має робити все, що може й те, що дозволяє його совість. Лише разом ми зможемо визволити нашу Україну, – говорить воїн-захисник.
І до цих слів немає, що додати. Слава Україні і її захисникам!
За матеріалами Служби звʼязків із громадськістю 23 інженерно-позиційного полку.
