Відвідувачі бібліотеки.
Центральна бібліотека в Сарнах — один із осередків культури, де гуртуються і діти, і дорослі. Там завжди є попит на доступні книги, спілкування, дитяче дозвілля й електронні послуги. Бібліотекарі організовують майстер-класи, презентації й тематичні клуби. З нагоди професійного свята — Міжнародного дня бібліотек, запитали в жителів Сарн, що полюбляють читати, чим приваблює місцева книгарня і чи задовольняють запити її фахівці.
«Почуваюся невід’ємною частиною українського суспільства»
Юрій Погуляєв — активний користувач інтернет-центру центральної бібліотеки. Якщо після почутого в ЗМІ чоловік хоче дізнатися більше, додаткові джерела інформації шукає саме в бібліотеці. Там йому охоче надають всебічну поміч і пропонують необхідну літературу — найбільше до вподоби наукова. Спілкується з директоркою Даною Тимощук, завідувачкою відділу обслуговування Тетяною Лімоновою й фахівчинями інтернет-центру Майєю Гусарук і Оксаною Хомич. Ділиться, «зустрічають із теплом».
Юрій Погуляєв за книгою.Фото: з Центральної бібліотеки
— У сучасних умовах, під час таких буремних подій у країні, важливо володіти найповнішою та офіційно підтвердженою інформацією. Цей заклад є тим осередком, де ти дійсно можеш знайти відповідь на будь-яке запитання. А завдяки зустрічам у бібліотеці почуваюся невід’ємною частиною українського суспільства і розумію, наскільки я важливий для своєї країни, чим можу їй допомогти. Це вселяє віру, що з таким суспільством і багатим досвідом цих фахівців ми переможемо неодмінно, — зазначає Юрій.
«Знайдуть потрібні як книги, так і слова»
Надія Свищевська познайомилася із Сарненською бібліотекою в 1990-х — тоді її на засідання «Надвечірʼя», присвячене творчості Уласа Самчука, запросила Марія Біжнюк.
— Останнім часом у бібліотеку ходжу як додому, майже щодня. Знаю всіх працівниць, спілкуюся з ними, співпрацюю, раджуся. Називаю їх королевами книжного королівства. Завжди вони порадять, що варто почитати й не помиляться, бо знають уподобання постійного читача, — розповідає пані Надія. — Зараз надаю перевагу легким творам для душі. Не читаю ні політичні, ні історичні книги. «Володимир» і «Святослав» Семена Скляренка, наприклад, перечитала давним давно і тепер добре розумію, що в нас відбувається в країні. Всі повинні єднатися, боротися й допомагати нашим Героям-захисникам, — наголошує авторка.
Надія Свищевська з онуком Єгоркою.Фото: з Центральної бібліотеки
У центральній бібліотеці організовують поетичні зустрічі та презентації творів місцевих і запрошених літераторів, які охоче відвідує і Надія Свищевська. Крім цього, вона постійна завсідниця літературно-поетичного клубу «Дивослово». До слова, її онука Вікторія постійною гостею книгозбірні стала після першої прочитаної енциклопедії. А трирічний онук Єгор відвідує ігрову кімнату дитячої бібліотеки. Проте, як зауважує пані Надія, бігатиме туди і за літературою.
— Вдячна всім працівникам закладу за їх віддану роботу, за те, що вони для кожного знайдуть потрібні як книги, так і слова. Бажаю більше виставок, презентацій нових сучасних книг і, звичайно ж, побільше постійних читачів. Читаймо українські книжки, співаймо українські пісні, бо на них виростає наша нація, звідси йде наш родовід, — підсумовує авторка.
«Не підеш із пустими руками»
Наталія Фролова — одна з тих, хто перечитував книги зі списку на літо, тож із місцевою бібліотекою ще зі шкільних років. А з роками почала відвідувати її частіше:
— Видно, що тут працюють фахівці, які люблять цю сферу, вивчають літературу, читають і знають, що порекомендувати. Буває, самотужки не можеш визначитися, тоді вони допоможуть у виборі й ти не підеш із пустими руками. Відслідковую сторінки в соцмережах і щойно з’являється щось нове і цікаве, відразу біжу за книгами. Щоправда, багато хто прагне їх отримати першочергово. У такому випадку записуюсь у чергу, згодом мені телефонують чи повідомляють, що вже можу її отримати. А інколи дарую бібліотеці книги з власної.
Наталія Фролова в пошуках чергової книги на полицях бібліотеки.Фото: з Центральної бібліотеки
Дев’ятирічний син Наталії Кирил також відвідувач місцевої книгозбірні: слідкує за новинками й складає перелік того, що хоче прочитати. Жінка розповідає, що книги зараз недешеве задоволення, тож у нагоді стає саме бібліотека. Проте і вдома разом із сином формують власні. Про літературні вподобання розповідає охоче: це і сімейні саги із подіями в маленькому містечку, як-от у книгах Фенні Флеґґ, і хоррор Стівена Кінга, і милі ромкоми Дженні Хан. Але найбільше до вподоби — історії, засновані на реальних подіях. Тоді описані місця Наталія шукає в гугл-картах, розглядає фото вулиць, визначних місць і читає додаткову інформацію.
— Дозволю собі деякі рекомендації для починаючих читачів. Не можна змусити нікого полюбити читати, це прийде лише з тією самою книгою, що спонукатиме до подальшого читання. Зараз є гарні, цікаві та якісні книги. А яке задоволення доторкнутися до їх паперових сторінок. Водночас не варто дочитувати книгу, якщо відчуваєш, шо гризеш кактус. Немає сенсу себе мучити й заганяти в нечиту, — ділиться читачка.
Купити, прочитати й віддати книгу в бібліотеку
Медпрацівниця Галина Хомич певний період проживала за кордоном: тоді читала журнали, газети і книги польською і німецькою. Згодом повернулась і вже протягом шести років проживає в Сарнах. Читати рідною мовою почала з книгозбірні колеги — її після його смерті віддали в місцеву бібліотеку. Так Галина стала її частою гостею. А ще любителькою історичної тематики.
Медпрацівниця Галина Хомич, яка обожнює читати.Фото: з Центральної бібліотеки
— З українським сучасником Мирославом Дочинцем передзвонююсь. Розпочалося все з того, що написала йому коротенький лист, у ньому замовила собі й онуку його твори, вказала адресу й телефон. Неочікувано він зателефонував. Ми години дві розмовляли, але вони пробігли як мить. У травні цього року перетелефонувала і запропонувала зустрітися в Закарпатті, куди збиралася на оздоровлення. Та через волонтерство в нього не було й години вільного часу ні на зустрічі, ні на написання, ні на що. Можливо, як будем живі й здорові, це станеться згодом, коли все це безладдя стихне. Внукові на шістнадцятиліття придбала його книгу «Криничар», що дуже повчальна для підлітків, — розповідає пані Галина.
Бібліотеку відвідує раз на місяць: бере від семи до десяти книг, прочитує і обмінює на нові. Ділиться, що частіше не може через стан здоровʼя. Також ходить на зустрічі з поетами й письменниками, де купує їхні видання, прочитує і тоді дарує бібліотеці, аби їх прочитали й інші.
«Нагребла цілі стоси книг»
Сарненчанка Ольга Садовнік навчилася читати у трирічному віці. Тож постійною відвідувачкою Сарненської центральної бібліотеки стала ще на початку шкільних років. Так тривало до старших класів і студентства.
— У родині ні в кого не вистачало на мене часу. Навіть літер не вчили. Ледве заставила таки батька допомогти вивчити їх зі мною. А читати вже вчилася сама за допомогою картонки з намальованою на ній абеткою і предметами, що позначали відповідну літеру. Отож так і опанувала. Досі не розумію, як у три роки навчилася складати ці букви до купи. Одного разу старша сестра Наталка зустріла батьків, які повернулися саме з роботи й повідомила: «Уявляєте, Оля сама навчилася читати!». Пригадую, як вони мені давали довжелезні слова прочитати і в мене виходило. Коли йшла в перший клас, то Буквар уже прочитала, як і всі домашні дитячі книжечки, — пригадує пані Ольга.
Ольга Садовнік читає з трирічного віку.Фото: з Центральної бібліотеки
Знову про бібліотеку в Сарнах згадала після повернення в місто разом із чоловіком:
— Подумала, напевно там досі книжки з мого дитинства, або українська чи зарубіжна класика ще з радянських часів. Якось чоловік каже: «Уявляєш, Макс Кідрук приїжджає в Сарни і буде презентувати свою книгу». Ого! Вирішила, я це не пропущу. Заздалегідь, за декілька днів до презентації записалася в бібліотеці, — ділиться Ольга. — Подивилася, що і як і була вражена: немає старого мотлоху, а навпаки стільки всього цікавого. Того разу відразу нагребла цілі стоси книг. Й досі щоразу в мене просто очі розбігаються від вибору. Наскільки є обмеженими можливості бібліотеки, адже не виділяють достатньо коштів, або, напевно, взагалі не дають на оновлення фондів, а бібліотекарі вивертаються як можуть, аби знайти можливість оновити фонд.
Тетяна Лімонова, завідувачка відділу обслуговування Сарненської центральної бібліотеки, зазначає, що цінує атмосферу довіри між працівниками й відвідувачами. А ще зауважує, що кожен читач приросить у книгозбірню щось унікальне:
— Захоплюємося, наскільки різні люди знаходять книги, які допомагають їм розвиватися й відкривати нові горизонти. Помічаємо, що вони приходять не лише за знаннями, а й за спокоєм і натхненням. Особливо цінуємо постійних відвідувачів, які обговорюють з нами прочитане та діляться враженнями. І в цю хвилину вони такі позитивні та душевні. А кожен новий читач — це можливість познайомитися з новими інтересами та запитами. Загалом наші поціновувачі книг — важлива частина культурної спільноти. Поважаємо тих, хто регулярно приходить до нас, демонструючи любов до читання та саморозвитку. Найцікавіше нам працювати з людьми, які ставлять багато запитань і прагнуть дізнатися більше.
