Спортсменка Софія Кушнір.
Зараз в Албанії триває Чемпіонат світу з боротьби серед спортсменів до 23 років. У складі збірної України виступає сарненчанка Софія Кушнір. Крім вільної боротьби, дівчина розвивається і в інших напрямках — пляжній та сумо. У короткій розмові в щільному спортивному графіку між змаганнями та зборами борчиня розповіла, чому цей чемпіонат особливо важливий для неї, як налаштовується на поєдинок і кому завдячує численними досягненнями.
«Мене майже неможливо спіймати вдома»
Якими єдиноборствами ви займаєтесь?
— Я вже давно займаюся спортом, у професійному — більше десяти років. Це переважно вільна боротьба. Проте рік тому відкрила для себе пляжну боротьбу, а також виступаю по сумо. У мене є сили, вистачає енергії змагатися по всіх трьох видах спорту. Я більше спеціалізуюсь на вільній, а пляжна і сумо для мене як хобі. Проте у мене виходить, маю гарні результати.
У вас був насичений змаганнями вересень і триває не менш активний жовтень. Розкажіть, як пройшов крайній спортивний сезон.
— У мене реально був насичений вересень. Це і відбір на Чемпіонат світу з вільної боротьби, і світова серія з пляжної боротьби у Греції, і мій дебют на чемпіонаті світу по сумо.
Влітку починається сезон пляжної боротьби. Її специфіка така, що сутички відбуваються на піску, це завжди десь біля моря. У пляжній боротьбі менша тривалість поєдинку — три хвилини. У вільній шість, наприклад. Це не олімпійський вид спорту, але йде до того, щоб він ним став. У пляжній боротьбі є такі розуміння як серії: проходить п'ять світових серій на рік. У серпні в Румунії я стала першою у третій серії. У вересні підтвердила своє лідерство в Греції. Я змагалася у ваговій категорії 60 кілограмів серед дорослих.
Софія Кушнір під час сутички з пляжної боротьби.Фото: надане спортсменкою
Звісно, я завжди їду за перемогою. Але складно було саме психологічно та морально себе налаштувати. Фізично у мене вистачає техніки та навиків. Та в Греції я ще мала тримати вагу, бігала навіть зранку перед зважуванням. Суперниць я вже знала, не перший раз з ними боролась: першою була сутичка з італійкою, друга — з француженкою, а третя — з американкою. І на кожну ти налаштовуєшся, щоб перемогти. У нас дуже сильна збірна, найсильніша в світі. І конкуренція велика — 15-16 людей у категорії. Представляти Україну по пляжній боротьбі їде три номери з однієї категорії. І ми завжди конкуруємо між собою, хоч ми й одна команда. (До слова, фінальна серія ЧС з пляжної боротьби відбулась у жовтні в Хорватії, там Софія Кушнір виборола «бронзу»).
Також у вересні я вперше поїхала на чемпіонат світу серед дорослих по сумо. Я стала третьою. Для мене це перший такий високий результат і великі змагання, тому що в 21 рік я перейшла в нову категорію — дорослі, другий рівень.
Софія Кушнір на змаганнях з сумо.Фото: надане спортсменкою
А вже через тиждень після цього відбувся чемпіонат України по вільній боротьбі в Хмельницькому. Це для мене був відбір на чемпіонат світу до 23 років. Я змагалася у ваговій категорії 65 кг. Посіла друге місце, але це мені дало шанс відібратися на чемпіонат світу в Албанії.
Раніше ви вже виступали на Чемпіонаті світу з вільної боротьби?
— Взагалі останні роки я по вільній завжди ставала другим номером. В Україні займала друге місце і далі не проходила. Остання моя перемога, якщо брати світовий рівень, була у 2017-му — чемпіонат Європи серед кадетів. Зараз я перейшла на другий рівень — дорослі до 23-х років. Я ще не виборювала путівку на Європу чи світ, тому зараз для мене це такий великий шанс. Буду старатися привезти якусь медаль з Чемпіонату світу. Звісно, я знаю, що це буде важко, бо вільна боротьба набирає обертів, там велика конкуренція. У нас сильна збірна. І, щоб відібратися в Україні, треба пройти лідерів. Дуже хочу показати себе по максимуму. Тому й графік у мене завантажений, але я люблю такий спортивний підхід. Вдома взагалі по мінімуму буваю. Мене майже неможливо тут спіймати.
Але домом ви називаєте Сарни?
— Так, звісно. Я боротьбою почала займатися саме тут, в Сарненській ДЮСШ. На восьмий клас я вступила в спортивну школу у Бровари. Там тренувалася ще більше, здобувала перші досягнення. Вперше потрапила на збори. Я з 18 років входжу в склад збірної різних вікових груп: почала з кадетів, далі юніори, тепер дорослі. Останні три роки на змаганнях я представляю нашу Рівненську область, раніше виступала за Київську. Я в Сарнах живу та тренуюся. Але, коли збори та змагання, то вдома майже не буваю, бо постійно десь в роз'їздах.
«Боротьба загартовує характер»
Суперниць з яких країн ви вважаєте найсильнішими? І яка репутація в українських борців на світовій арені?
— У вільній боротьбі Україна входить в топ-5 країн лідерства у світі. У нас дуже велика, сильна команда, сильна школа. Збірна України завжди привозить медалі з Європи. В Європі ми, мабуть, найсильніші. У нас завжди була, ще до повномасштабної війни, велика конкуренція з росією. Ми часто розділяли командну першість: то вони, то ми. І за кількістю медалей у світі українська збірна входить у п’ятірку кращих. Так само в сумо та пляжній боротьбі завжди підтверджуємо своє лідерство. Українська школа боротьби дуже сильна. І конкуренція у нас відповідна, тому і треба спочатку пройти чемпіонати України, пробитися, а тоді вже думати про міжнародні змагання.
Софія Кушнір на змаганнях у Греції.Фото: надане спортсменкою
Іноді через високу конкуренцію українські спортсмени виступають під прапором інших країн. Наприклад, на Олімпіаді-2024 в Парижі Жан Беленюк, наш українець, зайняв третє місце. А золото в його категорії забрав болгарський борець. Насправді це українець Семен Новіков із Харкова, який змагається за Болгарію останніх два роки. Беленюк був завжди першим номером, тому путівку на Олімпіаду Семен Новіков здобув в іншій країні. А львів’янка Марія Стадник виступає за Азербайджан. Вона теж перейшла, бо мріяла потрапити на Олімпійські ігри. В росії схожа ситуація, бо країна велика. І, наприклад, в Дагестані дуже популярна боротьба. Тож виграти чемпіонат росії може бути складніше, ніж виступити на чемпіонаті світу.
А могли ви уявити, коли вперше прийшли на боротьбу, що станете чемпіонкою?
— Я завжди була дуже активною дитиною. Коли приходила зі школи, мені не було куди витрачати цю енергію. Тато і мама завели мене в Будинок дітей та молоді. Я була маленького зросту, тому на баскетбол не віддали. Я ходила на танці і на боротьбу. Танців вистачило на місяць, мені не сподобалось. А боротьбою займаюсь досі. Спочатку це була просто секція, щоб зайняти час. Потім це проросло в хобі, а далі в роботу. У мене є свої спортивні цілі та мрії. І наразі на декілька років вперед я бачу себе тільки в спорті.
Я не думала, що займатимусь боротьбою професійно, але все почалося з перших змагань. Спочатку ми виступали в Сарнах, виїжджали за межі міста — у Вараш, Рокитне, Ковель. А, коли я виграла свій перший чемпіонат України, це, мабуть, 2016 рік був, я полюбила цей спорт ще більше.
Софія під час сутички.Фото: надане спортсменкою
Як і де ви переважно тренуєтесь?
— З дитинства у мене випрацювалась самодисципліна, яка залишилась і досі. Я не можу без тренування прожити. Завжди підтримую форму. У перервах між зборами та змаганнями тренуюся в Сарнах: щовечора точно, а вранці залежно від стану. У ДЮСШ раніше був маленький зал, а зараз президент федерації греко-римської та вільної боротьби Борис Цвяк допоміг облаштувати під тренування баскетбольний зал. Там два килими, більше місця стало і я там займаюся.
Ви тренуєте діток на базі Сарненської ДЮСШ. Чи багато охочих нині займатися боротьбою?
— Так, я треную, коли є можливість. Останнім часом попит дітей на заняття спортом зріс, але це вже нове покоління, яке треба спонукати займатися якоюсь активністю, бо часто вони обирають ґаджети. Попри це, секцію боротьби, де заняття безкоштовні, відвідує багато діток всіх вікових груп. Не вистачає тільки дівчаток, а хлопців дуже багато.
Софія з молодшою сестрою Олександрою, яка теж займається боротьбою.Фото: СарниNews.City
Боротьба — це вид спорту, де навчають базових вправ з акробатики, гімнастичних трюків для загальної підтримки фізичної форми. А згодом діти вже вчаться і самих прийомів. Є тренування, де ми граємося просто. Для молодшого віку це важливо. До професійного рівня їм ще треба дорости, але на їхньому етапі прикольно вчитися акробатиці, пригати, бігати, гратися. Боротьба загартовує характер, проявляє багато різних якостей: витривалість, силу, рішучість. Тому дуже круто віддавати дитинку просто для розвитку. А далі, як вона вирішить: піти в професійний спорт чи ні. Я цей вибір давно зробила, для мене це вже спосіб життя. Я цим захоплююсь, люблю займатися і не можу жити без тренувань.
Щоб діти обирали спорт, важливо продовжувати його розвивати, особливо в сільській місцевості. У рамках обласного олімпійського руху я їздила по селах Рівненської області, щоб провести «Розминку з чемпіоном». У порівнянні з містами видно, що спорт там не так підтримується. У деяких населених пунктах взагалі немає де займатися. В одному з сіл, крім стадіону при школі, нічого немає, навіть простої перекладини. Було б добре облаштувати там спортзали, стадіони. Це потрібно.
Софія з тренеркою Наталією Белаш-Анікіною.Фото: надане спортсменкою
«Виграє той, у кого сильніший дух, сильніша віра»
Перемога в боротьбі — наскільки це досвід і наскільки удача?
— Я не вірю в удачу й не дуже на неї не розраховую. У мене завжди був важкий, тернистий шлях і через травми, і через програші. Наприклад, у пляжній боротьбі я виграла дві серії поспіль, але перед тим, у червні, я програла цей етап. Я програла в чисту три бали, я впала. Так, мені було важко зібратися після такої поразки, бо знаю, що я лідер в категорії, знаю, що можу виграти, що не гірша інших суперниць.
Кожна спортсменка має свою особливість, але я не вірю в удачу. Рано чи пізно везіння закінчується, тому я більше вірю в силу духу і характеру. Виграє той, хто сильніший, більш впевнений, рішучий. Самого бажання для перемоги теж мало. Треба себе налаштувати й викластися в сутичці на повну. У кожного зі спортсменів свої методи: хтось музику слухає, когось тренер налаштовує, хтось спостерігає за сутичками суперників чи пританцьовує, щоб розслабитися. На професійному рівні всі мають свою базу, техніку, коронні прийоми. Виграє той, у кого сильніший дух, сильніша віра.
Софія Кушнір (у центрі) після перемоги на змаганнях у Греції.Фото: надане спортсменкою
А як ви налаштовуєтеся?
— У мене немає обов’язкових ритуалів. Але я люблю побути окремо від інших, де тихіше. Послухати музику, а потім себе налаштувати. Допомагають слова підтримки від батьків, тренера, від коханої людини. А ще віра в Бога, і віра в себе.
У мене був період, коли перед боєм я відчувала сильний мандраж. Через власний страх я програвала. Я виходила на килим і не проявляла себе на повну. Зараз я, мабуть, подорослішала, почала усвідомлювати, що ми всі рівні. Кожен зі своїми страхами й очікуваннями. Навіть в олімпійського чемпіона є страх, просто він вміє ним керувати. Тож я налаштовуюсь музикою, згадую слова підтримки, промовляю собі, що я теж тренувалася, готувалася, я сильна, я теж можу. Під час самої сутички ти маєш бути повністю включена в роботу, сфокусуватися і кайфувати від процесу. Я завжди налаштована на перемогу. Але навіть якщо програю, то я рада досвіду та можливості виступити. Я вдячна, що друга, а не без медалі, наприклад. Це все уроки, які аналізуєш, працюєш над помилками, і наступний раз робиш краще.
З якою емоцією виходите до суперниці?
— Я б сказала, спортивна злість, спортивна агресія. Я взагалі дуже добра, спокійна. Та в моєму виді спорту таке не проходить. На килимі тебе ніхто не шкодує. З тобою поводяться жорстко і не відступають. Боротьба — це один найважчих видів спорту. Тут потрібна комплексна підготовка: фізична, духовна, моральна. Під час сутички треба проявляти спортивну злість, навіть якщо це подруга чи землячка.
У вас попереду важливі змагання. Чи можна бажати спортсменам успіху в них?
— Треба бажати успіху. Я стала зовсім не забобонною. Хтось може хреститься перед сутичкою чи якийсь талісман носить. А в мене є просто віра в Бога і віра в себе. І все.
