«Я пишу/візуалізую/озвучую казки»: історії сарненчанок, які створюють контент для дітей

«Я пишу/візуалізую/озвучую казки»: історії сарненчанок, які створюють контент для дітей

На фото з ліва на право: Ольга Кіка, Наталія Антоніч, Наталія Кіка.

Сестри Ольга та Наталія Кіка створюють авторські казки для дітей з нуля: від ідеї до анімованого ролика, який потім публікують в YouTube. Наталія Антоніч веде радіопередачу в Сарнах, де начитує кращі літературні казки. У трьох сарненчанок спільна мета — запропонувати діткам цікаві історії, за допомогою яких вони пізнаватимуть світ і себе. Є ще одна не менш важлива місія — генерувати більше українськомовного дитячого контенту.

«Усій родині довелося стати казковими критиками»

Коли в родині Ольги Кіки, яка нині проживає в США, народилася донечка, мама почала створювати для неї перші казкові історії. З їхньої допомогою вона не просто розважала дитину, а й сприяла розвитку уяви та знаходила відповіді, які задовольняли її допитливість.

— Хотілося, щоб її світ наповнювався дивами і пригодами. Кожна нова історія відкривала перед нею незвідані світи, де може відбутися диво і вона може зустрітися з єдинорогами, відважними та мудрими створіннями. Таким чином я не лише розважала свою доньку, але й сприяла розвитку її уяви. Трохи пізніше, коли у неї почало виникати по сто запитань на день на зразок «А чому трава зелена?», то мої казкові історії допомагали пояснити їй певні процеси і явища за допомогою героїв, які їй були цікаві, — розповідає Ольга.

Думка записати ці історії виникла не одразу. Якось, коли жінка вчергове бідкалася своєму чоловіку, як бракує дитячого контенту українською, він порадив створити його самим.

— Спочатку, ця ідея здалася нереальною, адже я ніколи, не уявляла, що зможу робити щось подібне. Та мій чоловік дуже мене підтримував і надихав. Саме завдяки йому на папір лягла перша історія про світло і темряву, — ділиться авторка.

Казки пані Ольги адресовані насамперед діткам, проте навіть дорослі їх слухають із задоволенням і залишають про це відгуки.

— Першими слухачами авторських казок були моя донечка, чоловік і молодша сестра Наталка. Згодом усій родині і друзям довелося стати казковими критиками. На даний момент кілька сотень людей є шанувальниками наших казкових історій. Ми дуже вдячні всім за підтримку. Це дійсно безцінно та надихає творити і надалі, — ділиться Ольга.

Створення казки розпочинається з вибору теми або головного героя, який буде центром історії. Часто натхнення приходить від побажань донечки або запитань, які вона ставить. Далі авторка визначає основну лінію сюжету: де відбуваються події, хто є друзями та ворогами головного героя, які перешкоди вони долатимуть. А після цього приступає до написання.

— Я вигадую місця та чарівних персонажів, додаю діалоги та описи, щоб створити атмосферу та захопити уяву. Іноді ми разом придумуємо розвиток подій і донька стає співавторкою казки, — ділиться Ольга. — Закінчується історія завжди на позитивній ноті, з важливим моральним уроком або роздумами, які можуть бути корисними для діток. Після написання я читаю донечці казку, спостерігаючи за її реакцією, щоб зрозуміти, що їй найбільше сподобалося і що можна поліпшити в наступних історіях.

Далі казка проходить етап продакшену. Авторка начитує текст вголос і відправляє його своїй молодшій сестрі Наталі.

— Саме Наталка перетворює начитані тексти в чарівні зображення та створює захоплюючі відео. Вона майстерно оживляє слова, даруючи їм форму і колір, які ніби виринають з книжкових сторінок та переносять глядача в новий, яскравий світ. Її талант дозволяє кожній історії оживати на екрані, наповнюючи її деталями та емоціями, що робить перегляд справжньою магічною подорожжю.

Зображення для казок Наталія генерує за допомогою ШІ. Проте іноді він не може впоратися із запитом і промалювати важливі деталі, тож ілюстраторка допрацьовує частину зображень у Photoshop:

— При створенні зображень я керуюсь насамперед сюжетом казки, аби відтворити у візуальному вираженні той сенс та події, про які йдеться в тексті. Завжди думаю над тим, аби зображення передавали атмосферу і настрій в кадрі, аби зберігались основні закони композиції, за можливості, витримуючи, один стиль. Коли необхідні зображення згенеровані, я їх анімую, щоб додати руху для статичної картинки, і монтую все в фінальне відео, яке потім завантажую на YouTube.

Скільки казок створила Ольга Кіка точно підрахувати неможливо, адже значна частина цих історій залишилась не перенесеними на папір, існуючи лише в усних оповідях. Кожна з них була миттєвою імпровізацією, щоб захопити уяву доньки та перенести її у світ фантазії. Тепер авторка ретельно записує тексти, а, якщо буде підтримка прихильників і запит на друковані історії, то не виключає ймовірність видати книгу.

— На мою думку, дітям неймовірно важливо чути такого плану казкові історії. Казки розвивають їхню уяву, сприяють творчому мисленню та допомагають розуміти світ навколо. Через казки діти вчаться розпізнавати добро і зло, розвивають моральні цінності та емпатію. Вони надають можливість переживати різні емоції в безпечному середовищі, формуючи емоційну стійкість і здатність до співпереживання. Я щиро сподіваюся, що наші казки саме такі. І нам дуже хочеться вірити, що вони залишать теплі спогади в дитячих серцях, — підсумовує Ольга.

Переглянути казки можна на YouTube-каналі «Моя казка».

Додаткові розмальовки, бонуси й анонси до казок можна знайти в Telegram-каналі «Моя казка».

«Мої казки допоможуть мамам випити нарешті не холодної кави»

Наталія Антоніч має режисерський фах і навчає дітей в Сарнах акторській майстерності та сценічній мові. У дитинстві вона зростала на українськомовних казках, які їй вигадувала чи переповідала бабця. Казки за редакцією Івана Малковича пані Наталія читала й своїм дітям. А нині записує їх і маленьких слухачів в ефірі радіо «Полісся».

— Мій молодший син Орест дуже любив казки. Я тоді купила книжку «100 казок» за редакцією Івана Малковича. І коли прочитала її, була вражена. Взагалі тексти за редакцією Івана Малковича для мене звучать ідеально. Я читаю і насолоджуюся. Після них вже складно повертатися до казок інших видавництв, особливо ті, які придбала раніше, — настільки відчувається разюча різниця. В них багато корисного і для дорослих: починаєш пізнавати якісь нові українські слова, діалекти, які раніше не чула. І запам'ятовуєш, щоб вживати їх у повсякденному житті, — розповідає Наталія.

Ідея записувати казки в аудіоформаті прийшла пізніше — вже під час повномасштабного вторгнення. Це і народні, і літературні твори. Якісна дитяча література — не дешева, тож, коли діти Наталії виросли, вона дала їх улюбленим книжкам нове життя та озвучила для більш широкої аудиторії.

— Маленьким діткам треба не тільки читати літературу, а й вигадувати казки, де вони головні герої. Я подумала: як би було добре записати цю улюблену казку один раз, а тоді просто вмикати. Діти слухають, а мама відпочиває з ними. Може якась казочка допоможе якійсь матусі присісти, перепочити, випити нарешті не холодної кави, поки та дитина слухає. Але чомусь раніше я навіть боялася запропонувати комусь цю ідею. YouTube ще не був таким відомим, тож я все відкладала. Аж доки із зустрічною пропозицією до мене звернулася редакторка місцевого радіо Марія Кошин. І разом ми таки почали записувати аудіотвори для дітей, — ділиться жінка.

Перші казки, озвучені пані Наталією, не збереглися через непередбачувані блекаути. Це були тексти «А-ба-ба-га-ла-ма-га». Їх сарненчанка планує переозвучити:

— Я точно не пригадаю, яка саме казка була першою, але я її присвятила нашому сусіду Гордійку, який теж безмежно любить цю збірку Малковича. А з останнього озвучила тексти Тамари Маршалової про мишеня Пікс, дуже вони мені подобаються.

«Я пишу/візуалізую/озвучую казки»: історії сарненчанок, які створюють контент для дітей

Книги, які радить Наталія Антоніч.Фото: колаж СарниNews.City

Наталія Антоніч переконана, що насправді слухати історії, оповідання та казки люблять усі діти. Інша справа, як їх розповідають дорослі. Це потужний інструмент, через який дитина пізнає світ, розвиває уяву та мовлення.

— Я виросла на українських казках. Мені читали все українською. Пригадую, як мене гляділа бабця й перші казки я чула саме від неї. Вона в нас ще та артистка — без неї на Маслопущі не обходилося жодне весілля. Бабця вміла і співати, і оповідки вигадувати, і модисткою була. Вона мене малою могла моментально відволікти чи забавити тими історіями так, що я й забувала, що хотіла плакати. Та й мама мені завжди читала книги в ролях. Ми навіть малюнки з нею розбирали до найменших дрібниць. Це дуже приємні спогади, — пригадує жінка.

У дитячій бібліотеці пані Наталі завжди були журнали «Барвінок» і «Малятко». Ще з п'яти років вона відвідувала бібліотеку, біля якої жила. Дитячу літературу, каже, полюбляє й досі:

— Зараз є дуже цікаві дитячі книги. Коли їх купуєш, хочеться потім поділитися з іншими. Радіопередачі — один зі способів це робити. Наприклад, «Фея на ім'я Поліна» Олени Касьян — це чудове видання. Там такі життєві історії, що я читаю і думаю: та це ж точно з мене списано! Коли дитині вічно повторюєш: «Колготки поправ». А зі сторони воно справді кумедно. Діти дуже люблять ці оповідання. Ми навіть інсценізували декілька з моїми вихованцями.

Наостанок Наталія Антоніч рекомендує знаходити баланс між українськомовною казковою класикою та новими форматами й авторами, бо в обох випадках є корисні та цікаві для малечі тексти:

— Треба популяризувати українське. Навіть у наших старовинних казках закріплені риси, притаманні нашому народу. Для порівняння згадаємо російську «За щучим велінням» — чоловік сидить на печі і чекає, аби щука за нього все зробила. А наш Котигорошко сам собі здобув булаву, поборов змія, визволив наречену й одружився. У цьому персонажі закладений героїзм. Тож я б радила зважати на казкову класику типу «Кирило Кожум'яка», «Лисичка і Журавель», «Івасик Телесик», «Рукавичка», «Курочка Ряба». Сучасні діти готові їх слухати, якщо їм цікаво це подати та правильно пояснити.

Новини Рівне