Колишній форвард київського «Динамо» Артем Мілевський Артем дав велике інтерв’ю, у якому розповів багато цікавого.
Артем Мілевський
«Ми просто вмирали на тренуваннях Яковенка. О шостій ранку випили овес і побігли тест Купера. Снігу по коліна, а ми біжимо»
— Артеме, давайте почнемо з самого початку. Як футбол з’явився у вашому житті?
— Мене ніхто не питав, хочу я грати в нього чи ні. Тато з п’яти років відвів мене на стадіон і весь час був зі мною, навчав мене ударів, фінтів. Це було кумедно.
— Від яких футболістів у дитинстві ви фанатіли?
— У дитинстві я ні від кого не фанатів, тому що ще не усвідомлював, що буду футболістом.
— Як ви потрапили в «Динамо»?
— Коли я виступав за Білорусь на юнацькому турнірі, мене помітив Павло Яковенко. Ми тоді в півфіналі програли Україні з рахунком 0:7, але я став найкращим бомбардиром турніру. Уже коли ми були вдома, батькові зателефонував Яковенко і сказав, що в моїх послугах зацікавлене «Динамо». У цей же час мене кликав Спартак, але не погодився, сказав батькові: «Динамо» — це «Динамо». Я хочу туди».
Через кілька днів я з татом і першим тренером приїхав до Києва, де нас зустрічав на залізничному вокзалі Павло Яковенко. Він повіз нас на базу, і я помітив, що у нього в машині лежить бургер із McDonald’s. А я з дороги такий голодний був, дивлюся і слинки течуть.
— Так це він вам узяв?
— Ні, сам з’їв. (Сміється). Він на вокзал приїхав і не встиг поснідати просто. Потім ми приїхали на базу, поговорили з керівництвом, і тато з першим тренером поїхали додому, а я залишився тут. Рятувало те, що я був не один. Нас було близько 25-ти хлопців з усієї України, навіть із Білорусі та Абхазії були.
— За вас тоді була справжня війна між ФФУ і Білоруською федерацією футболу. Як вдалося вирішити питання з натуралізацією?
— Коли нас тільки привезли до Києва, там були ще хлопці з Білорусі, ми одразу погодилися отримати українські паспорти. Потім приїжджаю у відпустку і батько мені каже: «Ні за яку Україну ти не будеш грати! Будеш виступати за Білорусь!». Я повернувся до Києва, кажу: «Відбій, батько забороняє». Усі в шоці.
Через сім місяців я і Яковенко полетіли до мого тата на чартері. Мої батьки накрили стіл і почали розмовляти з Яковенком, а я пішов на вулицю, щоб цього не чути. Не знаю, про що вони там говорили, але зрештою все вирішили і батько поставив підпис на документах.
— З Білоруської федерації на вас тиснули?
— Ми зустрічалися з президентом Білоруської федерації Невигласом, він нас запрошував, але до жодної згоди ми не дійшли. Ми вже прийняли рішення, що я буду вступати за Україну.
— У Павла Яковенка непрості тренування. Як витримували його навантаження?
— Я і зараз можу витримувати навантаження різного плану. (Сміється). Усі терпіли, ми з Алієвим не виняток. Приїжджаєш після нового року, а тут — 100 днів зборів по чотири тренування на день! Ми просто вмирали. О шостій ранку випили овес і побігли тест Купера. Снігу по коліна, а ми біжимо. Потім сніданок, миємося, переодягаємося і йдемо до школи. Потім знову тренування. До речі, користуючись нагодою, хочу подякувати кухарям, прибиральницям та всьому персоналу бази «Динамо». Вони дуже допомагали нам — молодим хлопцям.
— Яку веселу історію можете згадати з «Динамо-2»?
— Саня Яценко і Серьога Рожок, царство йому небесне, дуже сильно дружили. Вікна їхньої кімнати на базі виходили на ліс, і там постійно гавкали і вили собаки, не давали їм спати. Яценко і Рожок не витримали, поїхали на ринок і купили «воздушки». Вночі знову гавкіт, вони вийшли і давай стріляти по собаках. Ми всі реготали.
Одразу заспокою — ніхто з тварин не постраждав. (Сміється).
— Як ви подружилися з Алієвим і стали кентами?
— Ми з ним завжди були на одній хвилі, так і зійшлися. Навіть зараз, під час нашої останньої сварки, я знав, що ми помиримося. Це неминуче. Ми разом пройшли життя, Лігу чемпіонів, Спартак. Ми по молодості курили в одному туалеті на адреналіні, щоб ніхто не побачив. Ми — кенти, і цим усе сказано.
— Ви з Алієвим часто потрапляли в курйозні ситуації. Розкажіть про найпам’ятніший загул із кентом під час виступів у «Динамо»?
— Відпочивали якось ми в лазні перед фіналом Кубка з «Шахтарем» — пиво, креветки, раки. Тут Аліїч каже: «Поїхали в нічний клуб». — «Ну погнали». Їдемо ми на двох машинах — я на «Мазераті», а Аліїч слідом на джипі «Субару», і нас зупиняють поліцейські. Я відразу думаю про себе: «Хоч би Санич не вийшов». Починаю розмовляти з поліцією, і тут виходить Алієв… Коротше, заплатили ми по 100 доларів з машини і поїхали тусити далі. Для нас тоді це були не гроші.
Приїжджаємо вранці на базу, дзвінок у номер із ресепшена: «Артеме, вас Ігор Михайлович Суркіс просить до телефону». Я кажу: «Я не буду брати слухавку». Буквально за хвилину прибігає Аліїч: «Тобі дзвонили?». — «Ага». — «І мені. Я теж не взяв». Через деякий час Ігор Михайлович до нас усе ж додзвонився і пригрозив: «Якщо не візьмете Кубок — отримаєте по повній!». У підсумку ми програли Шахтарю 0:2, Сьомін рвав і метав, був дуже злий. Нас із Алієвим оштрафували тоді на 50 тисяч доларів.
— А який взагалі найбільший штраф у «Динамо» ви платили?
— 100 тисяч доларів.
— За що?
— За порушення режиму — гуляв у клубі після опівночі. Такі в «Динамо» були розцінки. Якщо після 12-ти ночі ти десь відпочиваєш, то платиш штраф 100 тисяч.
— А хто це контролював?
— Були спеціальні машини, які за нами стежили. Але це така справа — стежили то й стежили. Але дивлячись на те, як сьогодні грає непитуще «Динамо» — хочеться плюватися! Правильно кент сказав: «Ми пили, але грали, а зараз не п’ють і не грають». 36-те місце з 36-ти команд у Лізі Європи — це позорисько!
«Від Верпаковскіса, Пєєва і Лєко, бувало, таким перегарищем на базі несло, але Сабо їм усе прощав»
— Пам’ятаєте свій дебют за першу команду «Динамо»?
— Це сталося за Михайличенка, але подробиць уже не згадаю (Мілевський дебютував за першу команду «Динамо» 10 серпня 2002 року у кубковому матчі проти «Енергетика» з Бурштину, 1:0, а в Вищій лізі — 12 квітня 2003 року у матчі проти «Поліграфтехніки», 2:0, — прим. ред.). Мене переселили на першу базу в кімнату до Макса Шацьких. Це людина з великим серцем, дуже порядна і добра.
— Є якась історія про Шацьких?
— Макс курив сигарети R1, а в туалеті в нього було десь 500 сканвордів. Пам’ятаю, він сидить у туалеті, я поряд у душі, ми куримо, жартуємо і розгадуємо сканворди. (Сміється). Ось так ми готувалися до матчів, і це працювало — ми перемагали. Зараз так уже не роблять, але й результату немає.
— Як вам працювалося з Йожефом Сабо, який категорично не терпів алкоголь і футболістів, які могли випити?
— Сабо завжди був із легіонерами, це його улюбленці. А нас, молодих, він не любив за те, що ми могли випити.
Але річ у тім, що іноземці «на крису» теж пили, але Сабо цього не помічав. Від Маріса Верпаковскіса, Жори Пєєва і Єрко Лєко, бувало, таким перегарищем на базі несло, але їм усе прощалося. А нас із Алієвим Сабо називав «алкашами» і «п’яницями».
Він ненавидів навіть Белькевича і Шацьких, а любив тільки іноземців! Прикро.
— Ви висловлювали Сабо свої претензії, що на вас він зривається, а іноземців не чіпає?
— Я тоді був молодим і в мене не було такого авторитету, щоб щось йому висловлювати.
— Ще один тренер, з яким у вас були непрості стосунки — це Блохін. Одразу ж згадується історія з халатом на пресконференції. Розкажіть ще щось, про що нам невідомо?
— Ви що, біографічну книгу про мене вирішили написати? (Сміється). До Олега Володимировича я добре ставлюся і хочу привітати його з наступаючим новим роком. Я бажаю йому і його родині тільки добра і щастя.
— Побажання ми йому передамо, а тепер давайте історію.
— Гаразд, умовили. (Сміється). Коли в нас з Олегом Володимировичем був уже конфлікт, він мені сказав: «Виселяйся з бази і переїжджай на другу». Потім мені з ресепшена дзвонять: «Артеме, вам треба виселитися. Це наказ Блохіна». Я набираю Суркіса: «Мене Блохін із бази виселяє. Що робити?». Ігор Михайлович спокійно відповідає: «Нічого не роби. Він що, тебе туди заселяв? Ніхто тебе не виселить, але ви якось знайдіть спільну мову».
На жаль, нам тоді не вдалося помиритися. Я молодший і треба було мені зробити перший крок. Уже у 2021 році зі сцени я публічно вибачився перед Олегом Володимировичем. Він, без перебільшення, легенда.
— Давайте згадаємо, як ви 2008 року «поховали» Спартак (4:1, 4:1). Що відчували в той момент?
— Я відчував справжню насолоду. Перед матчами зі «Спартаком» Ігор Михайлович говорив мені й Алієву: «Поясніть легіонерам, що цей матч значить для Динамо». Ми поговорили з іноземцями, а що було далі, ви бачили.
Після матчу в «Лужниках» Шовковський каже: «Сьогодні всі їдемо в нічний клуб святкувати». Ми прилетіли з Москви о першій годині ночі й одразу поїхали в клуб. Приїжджаємо в бар, а там усі відвідувачі у футболках київського «Динамо». У мене аж сльози щастя на очах виступили, було дуже приємно. Шовковський закурив сигару, і ми почали святкувати. Такі моменти хочеться частіше згадувати.
— Ви застали багатьох іноземців у «Динамо». Хто був найслабшим легіонером, якого ви бачили?
— Однозначно, Андре. Він грав у «Сантосі» з Неймаром, багато там забивав. Ми думали: ось це підсилення нас чекає! А він виявився просто ніяким: що на тренуваннях, що в матчах. Клоун, одним словом. У Неймара вийшло стати зіркою, а в Андре –ні.
— А хто був найсильнішим легіонером?
— Діого Рінкон! Він міг мене й Алієва на плечах протягнути і гол забити. Ось це моща була.
— У ваш час динамівці частенько грали в карти на гроші. Хто був найкрутішим гравцем?
— Можу відзначити такі четвірки в Джокер: Ребров-Ващук-Мілевський-Гусєв і Алієв-Ващук-Шовковський-Шацьких. За картярськими баталіями цікаво було стежити, навіть якщо ти не береш участі в грі. Це дорогого коштує. Якщо досвідчені запросили молодого пограти в карти, то це ознака поваги. У нинішньому «Динамо» немає субординації та поваги, відповідно маємо 36-те місце в Лізі Європи.
— Яку найбільшу суму ви програвали в Джокер?
— Поки я вчився, то багато програвав. Джокер — це така гра, що спочатку треба занести, щоб чогось навчитися. 700, 800, тисячу доларів точно залишав на столі.
«Якось я заборгував одному бандиту 50 тисяч доларів. Гроші потрібні були негайно, а зарплата аж через тиждень. Я написав Шевченку SMS»
— На юнацькому рівні ви перетиналися з Роналду, навіть фото спільне є. Розкажіть, як вам гралося на полі проти майбутньої легенди футболу?
— Це було на юнацькому Євро U-17. Я був у збірній України, але не грав, тому що тоді була тяганина з Білоруською федерацією футболу [з приводу моєї натуралізації] і заборона на мої виступи.
Португалія мала стати нашим наступним суперником, і ми дивилися їхній матч проти Франції по телевізору. Кріш там такі чудеса витворяв на лівому фланзі, аж в очах блимало! А у нас правого захисника грав Григорій Ярмаш. Ми всі перезирнулися і сказали Гриші: «Good luck тобі завтра». (Сміється).
— Вийшло у Ярмаша вимкнути Роналду?
— Та який там! Хоч Кріш і не забив, але його і на замаху прибирав, і прокидав, і підкочувався (Україна програла — 1:2, — прим. ред).
Після матчу поплескали Ярмаша по спині й кажемо: «Гриша, іди вже відпочивай». (Сміється). Що стосується мого фото з Роналду, то ми його зробили в готелі, всі команди із групи там жили. Тоді я ще не розумів, яким великим стане Кріш. Він для мене за своєю величчю наближається до Тотті.
— Давайте трохи зачепимо тему ЧС-2006. Збірна України на Мундіалі стартувала з поразки від Іспанії (0:4), але потім впевнено здолала Саудівську Аравію (4:0) і Туніс (1:0), здобувши путівку в плей-оф. Як ви тоді пережили удар від іспанців і налаштувалися на перемоги?
— Ситуація дійсно була напруженою, але на нашу користь грало те, що попереду були матчі з менш статусними суперниками. У поразці від Іспанії найбільше критики припало на наших лідерів — Шевченка, СаШо і Вороніна. Я ж, як наймолодший у команді, особливої уваги до себе не привертав.
Після того фіаско наші ветерани зібралися за вечерею, взяли по келиху вина і провели щиру чоловічу розмову. Андрій Миколайович Шевченко тоді сказав: «Так, Іспанія сильніша. Але цей матч уже в минулому. Наша мета — вихід із групи, і ми маємо це зробити».
Ці слова стали поштовхом для команди. Наступного ж матчу ми розгромили Саудівську Аравію, потім здобули важливу перемогу над Тунісом і впевнено вийшли до плей-оф. І вболівальники одразу забули про стартову поразку.
— Правда, що коли ви били «паненку» в 1/8 фіналу проти Швейцарії, то Блохін заплющив очі?
— Він узагалі пішов у роздягальню і дивився серію пенальті по телевізору. Перед цим Олег Володимирович назвав п’ятьох гравців, хто буде бити одинадцятиметрові. Підійшов до мене: «Ти будеш бити?». — «Буду». — «Яким?». — «Мені все одно. Як скажете».
— Що вам говорили в команді після «паненки»?
— У нашому холодильнику завжди стояло з десяток пляшок пива — це було таким собі привілеєм для ветеранів після гри. Після матчу зі швейцарцями Воронін відкрив пляшку пива для себе, навіть мені дозволив одну взяти. Ми з ним сховалися, закурили, і він жартома сказав: «Малий, якби ти не забив, я б тобі голову відірвав». Я йому у відповідь: «Спокійно, ми вже у чвертьфіналі». (Сміється).
Воронін — чудова людина. У нас із ним були дуже теплі стосунки. Він взяв мене під своє крило в збірній, навіть місце поруч із собою в автобусі виділив.
— Ви у збірній і «Динамо» грали разом із Ребровим і Шевченком. Як поводилися легенди футболу в команді?
— Гідно. Про Шеву є цікава історія. Якось я заборгував одному бандиту 50 тисяч доларів. Гроші потрібні були негайно, а зарплата аж через тиждень. Я написав Шевченку SMS: «Можна набрати?». — «Звичайно. Що сталося?». Я зателефонував, кажу: «Потрібно терміново 50 тисяч баксів. Можеш позичити?». Після тренування я зайшов до нього в номер на базі «Динамо», і Миколайович мовчки дав мені 50 штук готівкою. Відразу після зарплати я повернув йому борг.
«Фіорентина» вже домовилася про мій перехід за 10 млн доларів. Люди приїхали мене купувати, а наступного дня їм кажуть, що ціна зросла до 12-ти млн»
— Розкажіть, які пропозиції щодо вас надходили на піку слави в «Динамо»?
— Пропозиції точно надходили від Фіорентини, Порту і Ліворно. Я дуже хотів перейти у «Фіорентину» і досі шкодую, що туди не потрапив.
— Чому трансфер не вдався?
— Тому що не відпустили. У нас на той час був дуже сильний чемпіонат і між «Динамо» і «Шахтарем» йшла заруба за перше місце, а я тоді був значущим гравцем для київської команди. Це зараз можна відпускати кого завгодно і втрати не помітиш.
Фіорентина вже домовилася про мій перехід за десять мільйонів доларів. Люди приїхали мене купувати, а наступного дня їм кажуть, що ціна зросла до 12 «лямів». Це так не працює.
— Коли ви йшли із «Динамо», чому обрали «Газіантепспор»?
— Інших варіантів у мене не було. Контракт із «Динамо» в мене закінчувався 6 вересня і ніде більше заявитися я не міг.
— Чим вам Туреччина запам’яталася?
— Тим, що мені не платили шість місяців. У підсумку вдалося забрати тільки половину зарплати. Ще запам’яталася тим, що я розбив там «Феррарі».
— Фото, де ви сидите на в розпачі на узбіччі біля розбитої машини, досі перед очима. Як усе сталося?
— Я зателефонував своєму водієві до Києва і кажу: «Пережени мені „Феррарі“ в Туреччину». — «Ти серйозно?». — «Ну так». Чувак привіз машину в Одесу і звідти на поромі доправив її до Туреччини. Вранці я прокинувся, а Феррарі вже стоїть біля готелю.
Я одразу ж вирішив покататися. Під час руху потягнувся вправо, щоб увімкнути iPod, і не впорався з поворотом. Викручую кермо, тисну на гальма і відлітаю у відбійник. Переді мною стояв штир, і я не міг вибратися з машини, довелося лізти через другі двері. Жесть!
— Туреччина — мусульманська країна. Як там ставилися до алкоголю?
— Програли ми якось матч у Стамбулі, а звідти їхати в Газіантеп більше двох годин. У дорогу я взяв собі пиво. Литовський воротар Карчемарскас побачив це і каже мені пошепки: «Не здумай пити, місцеві тебе відразу здадуть керівництву».
Загалом турки — це специфічні люди. У нашій команді вони не пили навіть пива, про щось міцніше взагалі мовчу, тільки айран попивали, клоуни. Щоб ви розуміли, в Газіантепі тільки два бари на все місто, де є алкоголь.
— Перед «Феррарі» у вас згоріла в Києві «Мазераті». Адлейба в одному інтерв’ю розповідав, що вона ще не охолола, а ви вже замовляли собі «Феррарі». Було таке?
— Ні, це він придумав. Розповім краще, як згоріла «Мазераті». Після виїзної гри збірної проти Естонії (2:0) ми повернулися до Києва. О четвертій ранку я поїхав святкувати, накрили «поляну», сидимо, відпочиваємо. Годині о 6-й забігає двірник: «У вас там машина горить!». Я кажу: «Яка машина? Дядьку, не заважай відпочивати». І зачинив перед ним двері.
Сидимо далі, п’ємо віскарик. Через десять хвилин двірник знову повернувся: «Я серйозно — там машина горить!». — «Іди звідси, я сказав!». Він утретє прийшов. Я виходжу — реально з-під капота йде дим, машина сама по собі рухається. Йо-ма-йо! ТСН приїхало, знімає. Я в шоці.
— У «Хайдуку» ви перетнулися з легендарним Ігорем Тудором, який тоді тренував команду. Що цікавого можете згадати про хорвата?
— У матчі «Хайдук» — «Динамо» (Загреб) я серйозно травмувався, порвав привідний м’яз. У мене був такий сильний набряк, що за мною доглядала дружина Сабліча — Моніка. У цей час звільнили Тудора, команда поїхала на збори, а я залишився відновлюватися.
Тут мені дзвінок від Тудора: «Брате, поїхали на острови, відпочинемо. У мене човен є». У Хорватії понад сто островів-курортів. Я довго не думав: «Поїхали!».
О 9 ранку я, Тудор і його помічник уже були на одному з островів. Я замовив усім еспресо. Тудор на мене обурено подивився: «Не зрозумів, а де віскар?». Кажу: «Так ранок ще». Але Тудора це не зупинило. За хвилину офіціантка вже принесла три по 50. Потім ще три по 50, і ще… І ми погнали на човні островами. Тудор — просто красень.
— Давайте поговоримо про ваш останній професійний клуб в Україні — «Минай». Крім ужгородської команди, у вас були якісь пропозиції?
— На жаль, тільки «Минай». Більше в мене ніхто не вірив.
— Яким був президент Минаю Валерій Пересоляк?
— Нічого поганого про нього не скажу. Зарплату він платив завжди вчасно.
— Ви покинули команду через конфлікт із Кобіним. Він розповідав, що ви відмовилися виходити на заміну на 80-й хвилині, коли «Минай» програвав «Олександрії» — 0:3. Що взагалі у вас із Кобіним сталося?
— Василич — цікава людина. Було таке відчуття, що Кобін, тренуючи «Минай», усе ще думав, що перебуває в «Шахтарі». Він нам такі небилиці на установках розповідав — що ми повинні робити за матч 50 виходів із оборони в атаку. Як це можна було зробити з гравцями «Минаю»? Василич, напевно, забув, що у нас немає Тейшейр, Кост і Вілліанів.
— Після «Минаю» були варіанти продовжити кар’єру на професійному рівні?
— Ні. Але якщо чесно, після «Минаю» мені не хотілося вже нічого у футболі. Слава Богу, зараз у моєму житті з’явився «Ігніс» і хлопці, з якими я знайшов спільну мову. Медіаліга дозволяє мені зустрічатися зі старими друзями –Алієвим, Михаликом, Кополовцем, Федецьким, Селезньовим.
— На скільки ви реалізували свою професійну кар’єру?
— На скільки? Та взагалі «шляпа».
— Зараз ви у стосунках, живете з дівчиною. Розкажіть про вашу обраницю, як познайомилися?
— Я відповім одним реченням. Ми з нею розмовляємо однією мовою. Більше я нічого не хочу говорити про особисте життя.
Бліц
— Найулюбленіша їжа?
— Стейк.
— Найулюбленіший напій?
— Червоне вино.
— Найулюбленіший фільм?
— «Зелена книга».
— Найбільша зарплата на піку кар’єри в «Динамо»?
— 1 мільйон 600 тисяч доларів на рік.
— Найгірший тренер у вашій кар’єрі?
— Сабо.
— Найтоповіший тренер у кар’єрі?
— Дем’яненко.
— Топ-3 найсильніших футболісти, з якими ви грали в одній команді?
— Нінкович, Єрьоменко, Алієв.
— Топ-3 захисники, проти яких було найскладніше грати?
— Чигринський, Кучер, Ракицький.
— Топ-3 ваших найулюбленіших футболісти?
— 1. Тотті. 2. Роналду. 3. Алієв.
— Найбільші преміальні у кар’єрі?
— 150 тисяч доларів за чемпіонат світу 2006.
— Найбездумніша витрата грошей, яку ви здійснювали?
— 17 тисяч євро за ніч у Куршевелі. Замовив на компанію шампанське за 800 доларів, устриці, краби, сауну оплатив.
— У якому найбільш незвичному місці у вас був секс?
— У туалеті ресторану.
— Ваша мрія?
— Бути здоровим і щоб скоріше закінчилася війна нашою перемогою.
— Ким ви себе бачите через п’ять років?
— Я себе бачу людиною, яка знайде для «Динамо» класного нападника, якого зараз не вистачає команді.
— Побажання з новорічними святами від Артема Мілевського.
— Дорогенькі мої, цей рік був дуже непростим, але я сподіваюся, що 2025 принесе нам перемогу і мир. Бажаю вам та вашим сім’ям міцного здоров’я та благополуччя, щоб у кожному домі був затишок та лунав щирий сміх. Кохайте та будьте коханими! Люблю вас!
Андрій Піскун
