Євген народився на Харківщині. Вперше став на захист України у 2015 році, у свої тридцять років. Служив гранатометником в мобільній групі Державної прикордонної служби.
Рік по тому, як повідомили в Рівненській ОВА, чоловік повернувся додому, проте розумів, що ворог не відступить. У лютому цього року Євген знову заступив на службу. Воїн поповнив лави піхоти у 53-ій ОМБР та потрапив на Авдіївський напрямок.
«Доводилось йти до місць виконання бойових завдань по 5-6км пішки. Рухались в темну пору доби, споряджені та із запасами провізії, озброєння. Адже вдень всі шляхи прострілювались авіацією та артилерією», — розповідає захисник.
Весною військовий отримав тяжке поранення. По позиціях відпрацював ворожий танк. Уламками зачепило шию, перебило праву руку та коліно. На щастя, від трагічних наслідків врятувала каска і Євгену вдалося вижити.
«Бойові товариші зробили все, аби якнайшвидше витягнути мене з передньої лінії. Після цього я опинився у шпиталі. Лікарі діагностували зараження крові. Окрема подяка їм за героїчну працю та щоденний порятунок поранених солдат», — каже Євген.
Згодом боєць відправився на реабілітацію на Рівненщину – в КП «Рівненський обласний госпіталь ветеранів війни» РОР . Кожного дня разом з мультидисциплінарною командою госпіталю наполегливо боровся, аби відновити здоров’я. Символічно, що Євген досягнув своєї мети на 60-ий день народження батька — він знову почав ходити.
