Нещодавно, у День інженерних військ, відбулось вручення державних та відомчих нагород воїнам інженерних підрозділів Командування Сил підтримки Збройних Сил України, які виконували завдання на Курщині.
Серед нагороджених був і військовослужбовець 23 інженерно-позиційного полку – учасник бойових дій, старший сержант В’ячеслав із позивним «Волинь».
За зразкове виконання військового обов’язку та високу професійну майстерність нашому побратиму вручили відзнаку Командування Сил підтримки – «Хрест підтримки».
Заслужені нагороди вручали Командувач Сил підтримки Збройних Сил України генерал-майор – Дмитро Герега та начальник інженерних військ Командування Сил підтримки ЗСУ – полковник Василь Сиротенко.
Також протягом служби у полку «Волинь» має чимало й інших нагород: Президентську відзнаку – «За оборону України», почесний нагрудний знак від Головнокомандувача Збройних Сил України – «Хрест Військова честь» та полкові нагороди – «Надійний захист у бою».
В’ячеславу 28 років. Родом він із Волині, де й минало його дитинство та юністю. У 2017-2018 роках, під час строкової служби у «Десні», молодий юнак багато часу проводив на полігонах. На сьомому місяці служби отримав звання молодшого сержанта, а демобілізовувався вже сержантом. Далі було мирне життя…
В’ячеслав й гадки не мав, що через кілька років знову доведеться одягнути війську форму і стати в стрій, щоб боротись за волю рідного народу.
Початок широкомасштабного вторгнення росії в України застав В’ячеслава у Луцьку. Якраз незадовго до цього він повернувся з-за кордону.
Навіть, якби в цей час я був закордоном, то все одно приїхав би в Україну. Для того, щоб захищати рідних і свою Батьківщину. Тому я свідомо, добровольцем, ішов в військкомат…», – розповідає старший сержант.
Тож з березня 2022 В’ячеслав офіційно був призваний до лав ЗСУ і розпочав службу у 23 іпп, на посаді головного сержанта монтажного взводу в одному із підрозділів.
Протягом усього часу «Волинь» із побратимами виконував завдання на різних напрямках фронту: розпочинали із Київщини, а згодом була Сумщина, Херсонщина й Донеччина, де довелось виконувати завдання упродовж дев’яти місяців. Так минуло більше двох років. Влітку, цього року, В’ячеслав знову повернувся на Сумщину, а далі була Курщина.
Буває, що нас запитують: «Чому ви так довго працюєте?». А тому, що ми робимо так, наче для себе і ніби ми там триматимемо оборону. Тому наші фортифікації мають бути надійними, щоб захищали та зберігали життя наших військових, – говорить старший сержант.
Також військовослужбовець розповідає про ротацію на Курщині:
Спершу ми були на Сумщині, а згодом й на Курщині. Знаєте, я ніколи не віз людей туди, де сам не був. Тому завжди спершу розвідую обстановку, бо маю впевнитись, що там нам буде безпечно виконувати завдання. На розвідку нас їде кілька людей. Коли ми переконались, що все добре, то лиш тоді їдемо усі на завдання. Що стосуються Курщини, то інколи доводилось спілкуватись із місцевим населенням. Було й так, що допомагали їм харчами і медикаментами. Тамтешні нас не боялись. Звісно, вони були шоковані від того, що відбувається. Не знаю на скільки вони були щирими та чи казали нам правду з приводу свого ставлення до нас та до свого керівництва. Хоча це й не сильно важливо. Бо важливе те, щоб ми зупинили ворога і перемогли у цій війні, яку хочеться пережити й забути, наче страшний сон».
Країна-агресорка принесла і несе багато болю та сліз нашій державі. Тому сьогодні потрібно ще більше об’єднуватися заради перемоги, щоб ті жертви не були даремними.
Про війну можна говорити багато, але ще більше хочеться про неї мовчати. Краще б не було цих подій в історії України. Але на жаль вони є, тому ми не маємо права здаватися. Війна звела мене з чудовими людьми, з якими нам доводиться виконувати як спеціальні, так і бойові завдання. На жаль, деяких хлопців перевели в інші підрозділи ЗСУ, але ми підтримуємо зв’язок. Я хвилююсь за них, цікавлюсь подальшою долею. Ці люди стали рідними. Ви запитували за нагороди? Так от. Якоюсь мірою це не лише мої нагороди, а наші спільні. Бо без побратимів і без нашої злагодженої роботи не було б нічого», – наголошує військовий.
Також наостанок розмови В’ячеслав говорить, що понад усе хоче закінчення війни, щоб повернутися до рідних та сім’ї. Хоче бути поряд із дружиною, яка ось-ось подарує йому донечку.
Зараз я б дуже сильно хотів бути поруч із коханою дружиною, допомагати їй, підтримувавати. Але одночасно знаю й розумію, що маю бути тут, у війську. Бо ворог не зупиняється, він хоче позбавити нас волі. Тому я ще більше не хочу, щоб моя сім’я жила в окупації. Тож пліч-о-пліч, разом із побратимами, ми боремось за перемогу і свободу країну! Наші діти мають жити у вільній Україні, де не буде місця тривогам і війні», – рішуче сказав старший сержант В’ячеслав.
Пишаємося нашими воїнами і дякуємо за службу!
За матеріалами служби звʼязків із громадськістю 23 інженерно-позиційного полку.
