Ілюстративне фото.
«Вуличні» прізвиська й імена по батькові — єдина можливість розрізнити жителів села Хміль, що в Сарненському районі, а також Серників у Вараському. Особливість цих сіл — велика кількість однофамільців.
Як живе село Хміль
Село Хміль Березівської територіальної громади — справжня поліська глибинка. До колишнього райцентру Рокитне звідси 30 кілометрів, до Глинного — 9, до центру Березівської громади — 18 кілометрів.
Транспортне сполучення з ними є: повз Хміль проходять всі рівненські маршрутки й автобуси на Старе Село, Переходичі, Березове, Кам’яне. Проте вони ніколи не заїжджають у село, тому до автобусної зупинки на трасі люди долають пішки 2,5 кілометра.
У селі Хміль, за даними сільської ради, проживає понад 800 мешканців. Але ця цифра умовна, бо багато місцевих у пошуках роботи подалися на заробітки. Працевлаштуватись у рідному селі або сусідніх складно. Дехто працює у школі, Рівненському природному заповіднику, Глиннівському лісництві.
Люди живуть з того, що в сезон збирають у навколишніх лісах ягоди, ведуть господарства, обробляють городи, мають свої продукти, щоб прогодувати сім’ї, більшість з яких багатодітні.
«Задоволені лише наречені, яким не потрібно міняти паспорти»
Ще одна особливість Хмелю — листоношам та місцевим чиновникам потрібно називати людей ще й по батькові. Адже у селі дуже поширені прізвища Лесковець, Скаковець, Ковалевич. Є й «тезки». І часто самі місцеві, щоб розрізнити своїх земляків, дають їм «вуличні» прізвиська.
Щоправда, Хміль не перегнав у цьому село Серники Зарічненської тергромади Вараського району, де проживають майже всі Полюховичі.
— Іноді через це виникають смішні ситуації, — розповів місцевий староста Анатолій Полюхович. — Задоволені цим лише наречені, яким не потрібно міняти паспорти. А так доводиться називати усіх по батькові, навіть першокласників у школі, щоб розрізнити. І це складніше, ніж у Хмелю, бо у нашому селі проживає близько трьох тисяч чоловік.
