Вогнеборець Роман Сильчук увійшов в історію, встановивши світовий рекорд на Чемпіонаті світу World Firefighter Challenge Championship, що проходили у місті Нешвіллі, США. Учасник Національної збірної України розповів журналістці Полісся News Вероніці Пилипчук про свій шлях до успіху, поєднання небезпечної професії та спорту, підтримку України на міжнародній арені та головний секрет своїх перемог.
Романе, перш за все розкажи, чому обрав професію рятувальника?
«Ця історія для мене смішна і водночас складна. Я завжди хотів займатись спортом, натомість сім років відходив у музичну школу. Жодний спортивний гурток чи секцію не відвідував.
Коли ж сказав мамі, що буду спортсменом, то у відповідь почув, що фізруком ти у мене не будеш. Вона прекрасно розуміла, що у той час аби поступити в хорошу академію потрібні були гроші, яких у нас не було. Також було розуміння, як відбувається відбір і хто має пріоритети.
Попри те, в одинадцятому класі, після змагань між дружинами юних пожежників, де встановив рекорд з естафети по штурмовій драбині, я прийшовши додому та сказав батькам: “буду пожежником!”».
І як вони до цього віднеслись?
«Негативно. Вони були проти, перш за все, тому що це небезпечно. Та моє бажання перемогло. І я поступив у Львів (Львівський державний університет безпеки життєдіяльності – ред.)»
Як під час навчання зʼявився спорт?
«Коли я поступив, нас зібрав тренер і сказав, що маємо обрати: або спорт, або навчання. Тоді (у 2005 році -ред.) я обрав навчання. А спорт пов’язаний зі змаганнями firefighter в моєму житті зʼявився у 2017 році. Саме у 2017 році захотів взяти участь у змаганнях. Нашим тренером був Головко Ігор. Він сказав: давай спробуємо. Після цих змагань я дуже загорівся і щороку ставив собі за мету нову ціль, тобто новий результат!».
Цьогоріч ти встановив новий рекорд у командній естафеті на Чемпіонаті світу World Firefighter Challenge Championship. Які основні принципи потрібні, щоб досягти таких результатів?
«Тут скажу коротко – дисципліна. А також графік. В нашого тренера Олександра Барана, все враховано і виважено. Все робиться у свій час і за свій час».
Чи була якась частина естафети, яка видалася найскладнішою?
«Воно все є не легким. Але найтяжче це індивідуальний забіг. Змагання відбуваються таким чином, що чотири дні з понеділка по четвер проходить кваліфікація, – ти реєструєшся і бігаєш все, що тобі захочеться. Потім відбирають за найкращими часами (результатами-ред.) і насамкінець змагаються два дні у фіналі.”
Як оцінюєш свій нинішній рівень на цих змаганнях?
«Стояв і плакав. Був в шоці. Щодо рівня конкуренції, то скажу так, що у фіналі ми бігли тандем з Ігорем Поліщуком та американцями, які є чемпіонами світу. Ще у 2018 році ходив за цими хлопцями, бо хотів з ними сфотографуватись, а зараз вони говорили: хлопці давайте разом сфотографуємось».
Ти не вперше береш участь на Чемпіонатах світу після повномасштабного вторгнення. Чи були моменти, коли відчував підтримку міжнародної спільноти через приналежність до України?
«Так. Вони не просто підтримують, вони весь час на цьому наголошують. І навіть коли ми в національних футболках, просто йдемо десь по торговому центрі, люди підходять і стараються підтримати. Наші американські друзі дуже багато допомоги відправляють в Україну на постійній основі».
«Стояв і плакав»: як Роман Сильчук із Вараша підкорив світову естафету пожежників
