Партизанів — на металобрухт. Чи буде на Пагорбі Слави музей тоталітаризму?

Партизанів — на металобрухт. Чи буде на Пагорбі Слави музей тоталітаризму?

Мить — і натягнутий трос скидає з постаменту велетенських металевих солдатів, що височіли на Пагорбі Слави. Фігури падають вниз головами, від них відвалюються шматки. А потім будівельна техніка відтягує їх звідти, щоб повантажити у кузов і вивезти геть. Нещодавно з цього меморіалу, присвяченому Другій світовій війні, остаточно демонтували згадку про радянське минуле. Це останній такий архітектурно-скульптурний комплекс у місті, що підпадав під закон про декомунізацію — бронзові вояки простояли там майже 40 років.

Попри те, що демонтаж не всі мешканці міста сприйняли однозначно (все ж чимало родин втратили на тій війні своїх дідусів та бабусь), знятий метал пропонують віддати на благі цілі — на допомогу Збройним силам України. Тільки спочатку експерти з’ясують, наскільки ці скульптури містять цінні метали і що можна буде за них виручити.

Добре, барельєф відбили, фігур нема — а що далі? — цікавляться рівняни. Під зваленим монументом на пагорбі є порожнє приміщення. Раніше був задум створити у ньому своєрідний арт-простір або музей тоталітарного мистецтва. Його ініціатори планували зробити так, щоб старе залізяччя не просто слугувало атракціоном, а несло якусь ідею і змусило людей замислитися. Бо інакше його й справді краще просто здати на металобрухт.

Поки що ж відомо, що на тому місці, найімовірніше, з’являться… квіти. Бо ж парк Слави перебуває на балансі міського тресту зеленого господарства. Саме комунальників з їхньою технікою залучили до демонтажу. За словами керівника тресту Олександра Кравчука, під час цього процесу пошкодили газон та кущі. Тож доведеться потім відновлювати зелені насадження.

Партизанів — на металобрухт. Чи буде на Пагорбі Слави музей тоталітаризму?

Віктор Шакирзян, в.о. міського голови Рівного:

— Уламки ми віддали у лабораторію. Хочемо здати на металобрухт. А за ті кошти, які отримає трест, хочемо придбати дрони і передати нашим військовим. Що стосується самої стіни — вона відновиться, буде орієнтовно у такому самому кольорі. Плануємо зробити там колись музей. Я думаю, цей музей буде уже після перемоги. Так само цей монумент відновимо, зробимо для наших героїв.

Микола Бендюк, краєзнавець, історик:

— Ці фігури надзвичайно важкі. Тоннаж такий, що жоден кран не міг їх зняти цивілізовано і кудись перенести під перевикористання на тому ж Пагорбі Слави. Тому й довелося піти таким шляхом. Те, що повалили і розбився цей монумент — така вже його доля. Тепер виконає іншу функцію, здасться на кольоровий метал і послужить воїнам. Зброя нам зараз більше потрібна, ніж радянський монумент.

Але те, що цей демонтаж відбувся — дуже добре. Якби ж державна політика ще з 90-х років була налаштована на декомунізацію… Ці монументи соцреалізму давно можна було би акуратно зняти і перенести в якийсь єдиний простір і далі думати, як його реалізовувати. Тому доводиться тепер діяти революційними методами, які є не зовсім вдалими. Але ми поступово забираємо з наших вулиць совкові елементи, спершу — з назв, тепер — візуально. І це правильно.

До слова, монумент на Пагорбі Слави відкрили ще 1985-го, але його до кінця так і не зробили. Мав бути цілий музейний комплекс, задіяний отой простір внизу, під стелою. Але тоді владі грошей забракло, тож його просто закрили.

У нас було декілька концепцій використання того простору під монументом, які ми пропонували міській владі. Одна з них — створити музей тоталітарного мистецтва. Наповнити новим сенсом всю ту зброю, танки, фрагменти тих скульптур. Оскільки в нас залишилося не так багато таких предметів, наступним етапом ми пропонували створення Центру сучасного мистецтва, подібного до цього музею. Щоби там сучасними методами показали різні варіанти нашої історії — і давнішої, і сучасної. Це був би не лише музей, але й арт-хаб, місце збору творчих особистостей, де вони могли би щось досліджувати і щось виставляти своє. Можна виховувати патріотизм — через мистецтво.

Партизанів — на металобрухт. Чи буде на Пагорбі Слави музей тоталітаризму?

Справді, найкраще там було би створити мистецький хаб з виставковими площами і не прив’язуватися до чогось одного. Добре, коли експозиції міняють раз в рік, а виставки — хоча б раз на квартал. А якщо вже експозиція дорога, то хоча би раз на три роки. Бо якщо існуватиме довше, то застаріє і потік відвідувачів скоротиться, людям стане просто нецікаво.

Міська влада назустріч іде, але грошей — немає. Найперше, треба відремонтувати світло, і це мало би робити місто як балансоутримувач. Проводка пошкоджена в багатьох місцях. Тоді вже можна буде сушити саме приміщення, щоб позбутися сирості і накрити чимось, щоб більше не затікало донизу. Було би логічно передати його на баланс міському управлінню молоді та спорту, яке має функцію національно-патріотичного виховання. Під те уже можна було би закласти якісь програми, шукати гранти, залучати приватні кошти. Бо жоден донор не дасть грошей невідомо в чиє приміщення і невідомо для чого існуюче. Якби хтось перший зайшов туди з виставкою, то процес би запустився і поступово почало працювати.

Щодо того, що не всі рівняни схвалюють демонтаж. Зрозуміло, що є багато людей, чиї предки воювали у радянській армії. Вони до цього не дуже добре ставляться, бо їм довго вкладалося в голови про радянських воїнів-героїв. Але за незалежну українську державу воювала тільки одна армія — УПА, а радянська захищала СРСР. А як щодо людей, які зараз проживають на тимчасово окупованих територіях? Їх так само призиває російська армія і нині вони воюють з українською армією. За такою аналогією, їм теж доведеться ставити пам’ятники? Так само і з радянськими воїнами. Історію ми залишаємо для музеїв, а на вулицях має бути національно-патріотичне виховання.

Олена РАКС.

Новини Рівне