Гінекологиня Ольга Деркач (справа) з колегами на волонтерській місії.
З лікаркою Ольгою Деркач зустрілися за дві години до її дев’ятої поїздки у складі волонтерської місії та за два дні до професійного свята. Його акушерка-гінекологиня «відзначатиме», приймаючи жінок на прифронтових територіях. Нині ж лікарка з понад 10-річним стажем ділиться досвідом попередніх поїздок, розповідає про місію медика в часи війни та пояснює, чому про ментальне здоров’я українців мають дбати навіть гінекологи.
«Коли в пологовому залі народжує 19-річна дівчина, а вона вже вдова — я маю знайти для неї правильні слова»
Хто такий акушер-гінеколог?
— Акушер-гінеколог у районній лікарні — це універсальний лікар. Я працюю на черговому посту пологового відділення вже майже 11 років, це нічні зміни. До того ж лікар на чергуванні один, тож він надає допомогу і у відділенні патології вагітних, де можуть лежати жінки з супутніми діагнозами, і в гінекологічному відділенні. Доводиться бути універсальним бійцем.
Я і мої колеги з чергового посту робимо дуже складну роботу, без перебільшення. Вона буває важкою як фізично, так і морально. Щоб довго не розповідати, просто згадаю одне чергування у свій день народження в перший рік роботи — під ранок я виносила тіло онкохворої жінки.
Під час пандемії Covid-19 Ви писали у своїх соцмережах, що медики «опинилися на передовій», а в країні «практично військовий стан». Тепер, коли стан реально воєнний, як змінилася роль лікаря?
— Я вважаю, що український народ не опинявся в умовах такого довготривалого хронічного стресу, як зараз, з часів Другої світової війни. Covid повпливав на наш спосіб життя, а для багатьох людей залишив тяжкі наслідки. Постраждало і ментальне здоров’я.
Лікар під час війни — це не лише про фахову допомогу, яку ми надаємо щодня. Насамперед ми повинні дбати про ментальне здоров’я наших пацієнтів. Люди ще не зовсім готові отримувати психологічну чи психіатричну допомогу, але вони приходять зі своїми запитами до нас. Психосоматику ніхто не скасовував. До мене зверталася жінка з постійними проблемами по жіночому, хронічним тазовим болем, хоча вона повністю обстежена — ніяких хронічних патологій. І вона починає розказувати: брат на війні на «нулі» з початку повномасштабки, тата прооперували на фоні цього стресу. І ти розумієш, що потрібно з нею говорити про це, враховувати всі ці обставини. Лікарі зараз незалежно від спеціалізації повинні дбати про ментальне здоров'я пацієнтів — це мій основний інсайт.
Лікарка-гінекологиня Ольга Деркач.Фото: Надане Ольгою Деркач
А як не профільному лікареві навчитися працювати саме з ментальним здоров’ям пацієнта?
— У мене як волонтерки українсько-ізраїльської місії Frida була можливість пройти навчання із психології в найбільшій клініці Європи — Шаріте. Це було онлайн-навчання. Я дуже вдячна Frida, бо тепер мені простіше знаходити потрібні слова відповідно до ситуації. А вони бувають різні. У мене була історія, коли в пологовому залі народжує 19-річна дівчинка, а вона вже вдова. І я маю знайти до неї правильний підхід і правильні слова.
І саме за допомогу в плані ментального здоров’я я отримую шалений фідбек. Не було людини, яка мене б не обійняла за це, не подякувала, що її вислухати. Для мене це дуже цінно.
Завдяки Frida я знайшла і власного психолога. Спочатку проходила терапію на грантовій основі, а потім почала працювати з колегою-психологом окремо. З одного боку мені допомагають знання, отримані у Frida, а з іншого — робота над собою, завдяки регулярним заняттям у психотерапії.
Наскільки важливо лікарю чути дякую від пацієнта?
— Для мене важливо. Я часто ловлю себе на думці, що не завжди можу отримати від людей тут такого ж ставлення, як від пацієнтів у волонтерських поїздках. Мені дивно, коли жінки не пам’ятають, як звуть лікаря, який приймав у них пологи. Це ж лікар, який допоміг тобі народити, зробити так, щоб мама вийшла з пологового зі здоровою дитиною на руках. Це ж така важлива людина в житті кожної жінки. Люди в нинішньому стресі не помічають важливі моменти, направду, не кажуть навіть нормальне людське дякую.
Ольга Деркач на волонтерській лікарській місії.Фото: Надане Ольгою Деркач
Чесно кажучи, моя улюблена клієнтська база — це роми. Я вже знаю хто кому та ким приходиться. Це настільки вдячні пацієнти в плані фідбеку! Вони прислухаються. Жінка серед ночі ніколи не приїде сама. Їде вона і за нею пів табора, а, якщо треба, то і пішки йдуть. Вони ніколи не кажуть, що їм держава щось винна, дуже поважають лікаря та виконують чітко всі рекомендації.
Ще випадок — дівчина-сирота 20 років. Не стояла на обліку. Після пологів виявили, що вона хвора на сифіліс. Таких пацієнтів зазвичай стороняться, але їм потрібна підтримка. Те, що я отримую потім від них, — безцінно. Не все заключається в матеріальному.
«Кожна волонтерська поїздка для мене — це як погостювати в селі у родичів»
Як Ви доєднались до Frida? Що це за команда?
— Мої соцмережі — це в основному все, що стосується медичного контенту. Це мої колеги, які є взірцями у сфері медицини. Від них і дізналася. Я приєдналася до команди Frida в лютому 2023-го року. Але в першу поїздку відправилась лише в жовтні. Наважувалась майже рік. Спочатку підштовхнула заповнити заявку куму-неврологиню, а вже в наступну поїздку ми вирушили разом.
Ольга Деркач із кумою-неврологинею.Фото: Надане Ольгою Деркач
Frida — це і про сім’ю, і про роботу, і про волонтерство. Я жартома називаю себе звичайною сільською лікаркою, тому що з місією їздять дуже класні люди. Це професори, кандидати наук, завідуючі відділеннями, головні лікарі, власники топових приватних клінік. Є багато іноземних волонтерів.
Frida — це українсько-ізраїльська місія. Наші очільники — українці, які проживають в Ізраїлі, тож багато колег звідти. Нещодавно до нас приїхав гінеколог з Техасу. Є також поліцейський з Мангеттену. Уявіть собі, який кар’єрний ріст чекав його в Америці, а він на початку повномасштабки все кинув і приїхав в Україну. І досі волонтерить у різних організаціях.
Українсько-ізраїльська місія Frida.Фото: Надане Ольгою Деркач
Я захоплююсь волонтерами з українських регіонів, які переживають розлуку з рідними через російську окупацію. і продовжують нести свою місію. Росіяни можуть на тиждень відкрити зелений коридор при 40-градусній температурі, а їх старенькі бабуся з дідусем чи батьки просто цю спеку не переживуть. І вони залишаються там — бо немає виходу. Я дякую своїм колегам, які, не дивлячись на таку складну життєву ситуацію, продовжують робити стільки добра іншим.
Куди переважно вирушає лікарська місія?
— Це прифронтові та деокуповані території. Кожна поїздка для мене — це як погостювати в селі у родичів, а «фрідівці» мені як двоюрідні брати та сестри.
Зараз я вдруге за місяць їду, але локацію поки не називатиму. Не знаю, що мене чекає. Завжди страшно. Я ніколи не хвилююся за свою безпеку чи здоров’я — у Frida з цим дуже класно. В нас є броніки, каски, укриття. Frida дуже турбується за безпеку своїх лікарів. Найбільше я боюся не виправдати покладених на мене сподівань.
Українсько-ізраїльська місія Frida.Надане Ольгою Деркач
Українсько-ізраїльська місія Frida.Надане Ольгою Деркач
Українсько-ізраїльська місія Frida.Надане Ольгою Деркач
Лікарі-волонтери працюють за спеціалізацією чи як медики-універсали?
— В основному я працюю як лікарка-гінекологиня. Звісно, ми можемо допомагати одне одному. Але переважно це робота по спеціальності. У багатьох лікарів є помічники — студенти-медики. І це теж дуже класно — коли я проходила свій шлях, мені не вистачало такої практики. Наші студенти вчаться робити абсолютно все. У них нереальний досвід. Frida — класне ком'юніті, де студенти можуть вчитися. В центральному офісі в Києві для них щотижня проводять якісь навчання по різних спеціальностях з практичними навичками.
Як відбувається прийом пацієнтів? Які послуги доступні для жителів прифронтових і деокупованих територій?
— Зазвичай ведемо амбулаторний прийом — такий, як у поліклініці. Робимо максимальний спектр обстежень, які доступні. Все, що можемо транспортувати з обладнання, ми привозимо. Це, зокрема, ультразвукові апарати, реабілітаційне спорядження, електрокардіографи У нас є авто швидкої допомоги, обладнане під гінекологію та стоматологію. Це не просто приїхали, поговорили і поїхали. Це повноцінний прийом із безкоштовною видачею ліків.
У разі важких запущених випадків Frida у супроводі анестезіологів доставляє пацієнтів до спеціалізованих закладів.
Також з нами їздять психологи та психіатри. Я бачу тенденцію, що з кожною наступною поїздкою охочих звернутися до них більшає.
Чи помічаєте Ви якісь типові проблеми, з якими звертаються люди до лікарів-волонтерів у прифронтових областях?
— Це залежить від регіону. Якщо це Донеччина, то там все трохи складніше. Люди не вірять, що державна медицина буває безкоштовна, тому часто просто не звертаються за допомогою. Я їм завжди кажу: скринінгові, профілактичні обстеження за направленням від сімейного лікаря чи іншого спеціаліста можна в нашій країні отримати безкоштовно.
Крайня моя поїздка була на Чернігівщину. Я приємно здивована, що 80-85% жінок, які зверталися, проходили мамографію. А це золотий стандарт скринінгу раку молочної залози у жінок після 40 років. Можливо, це тому, що там є де обстежитися. А от на Херсонщині онкоцентр розташований у районі, що постійно обстрілюють. Люди просто бояться туди їхати.
Українсько-ізраїльська місія Frida.Надане Ольгою Деркач
Українсько-ізраїльська місія Frida.Надане Ольгою Деркач
Українсько-ізраїльська місія Frida.Надане Ольгою Деркач
Найбільше мене вразила перша поїздка. Це село, в яке масово почали повертатися люди після деокупації. На прийом приходили красиві, охайні, освічені люди. А це молоді жінки, які, умовно кажучи, мають 30 курей і сім корів, пережили окупацію, так ще й вагітність планують! Ну як ними не захоплюватися?
Проте зазвичай жінки старшого віку переважають. Чим далі від лінії фронту, тим більший відсоток молодих пацієнтів. Не обходиться без того, що знаходимо якісь запущені випадки. На кожному виїзді обов’язково з хтось з колег виявить онкологію.
В яких умовах живе медик-волонтер під час лікарської місії?
— Буває по-різному. Це можуть бути якісь хороші готелі в центрі Миколаєва, а може бути хоспіс на Сумщині, на ліжках якого вже точно хтось помирав. Іноді не виключається і варіант поспати в спальних мішках на підлозі.
Щодо харчування — у Frida є партнер UPG. Це і паливо, і їжа, якщо ми в поїздках зупиняємося. У селах нам завжди організовують обіди місцеві жителі. В мене стільки фоток є! Це перше, друге і компот. Пиріжки, вареники, голубці. Люди несуть сало, мед, самогон, закрутки. Це завжди смачно і так по-домашньому. Чесно, за 11 років лікарської практики мені вперше принесли десяток яєць. І ця історія не про яйця, я їх можу купити сама, а про вдячність. Там люди дуже цінують лікарів.
Ольга Деркач із колегами під час українсько-ізраїльської місії Frida.Фото: Надане Ольгою Деркач
Чи є епізод з поїздок, який запам’ятався найбільше?
— Я ніколи не була на Херсонщині до початку повномасштабки. І була шокована, коли до мене приходили 70-річні бабусі та читали вірші Шевченка напам’ять. Тепер, коли я зустрічаю наших бабусь в аптеках зі скаргами на пам’ять, то раджу придбати їм «Кобзар», бо вчити вірші — гарно профілактує розлади пам’яті.
Багато прифронтових та деокупованих залишились без належної медичної допомоги через банальний фактор — брак лікарів. Чи помічали Ви це в регіонах, які відвідували? І чому так сталося?
— Це правда. У багатьох прифронтових регіонах є класні сучасні амбулаторії, але вони порожні. Там немає лікарів. У них лишається максимум якийсь фельдшер чи медсестра. І добре, що хоча б вони там є. Проблема значно глибша. В нашій країні недостатньо цінують лікарів. Ситуація з розподілом після медичних вишів складна. Людям не дають право вибору. І через це Україна знову втратить багато класних медиків. Якщо я хочу бути хірургом, а мені кажуть працювати фтизіатром, то я або взагалі піду з медицини, або буду нікудишнім фтизіатром. А могла бути хорошим хірургом.
«Народжуваність зростає, бо в країну повертаються жінки»
Як змінилась статистика народжуваності від початку повномасштабної війни?
— У 2022-му році зміни мало прослідковувалися, більшість жінок «доношували» вагітність і народжували. У 2023 році кількість пологів різко скоротилася, а у 2024-му — значно зросла.
Народжуваність збільшилась, бо жінки повертаються в країну. Люди розуміють, що війна, можливо, надовго, а життя треба проживати. Єдине, що мене дуже засмучує як акушера-гінеколога — ми маємо дуже багато втрат вагітності на різних термінах. Я як лікарка, яка не має дітей, дуже складно це переживаю. Коли є доношена вагітність 40 тижнів на фоні повного благополуччя, а дитинка завмирає — це дуже складно. Протягом останнього року таких випадків було багато.
Ви для себе робили висновки, чому так стається?
— Тут я не виключаю фактор стресу. Востаннє українські жінки були в такому стані, напевно, під час другої світової війни. Також, якби більше пацієнток зверталися до лікаря на етапі прегравідарної підготовки, тобто планування вагітності, то все-таки багато чому ми могли б запобігти. Наразі таких пацієнток від сили 20%.
На прийомі я даю вагітним список рекомендованої літератури. І вони щиро дивуються, що багато чого потрібно було зробити до вагітності. І це правда. Чомусь жінки цього не знають. Наприклад, живі вакцини не можна вводити під час вагітності, але це треба зробити на етапі прегравідарної підготовки. Є щеплення, які обов’язкові під час вагітності — проти грипу та кашлюку. Дитина свою першу дозу вакцини проти кашлюку отримує лише у два місяці, а весь час до того вона не захищена. Якщо мама вакцинується під час вагітності, то передасть імунітет немовляті.
Мене тішить, що ті люди, які приходять до мене, мені довіряють і вакцинуються. Ми робимо це першими в місті, а може одні з небагатьох в області.
Гінекологиня Ольга Деркач із колегою, кандидаткою медичних наук Людмилою Борисівною.Фото: Надане Ольгою Деркач
Чи варто звертатися «жіночого» лікаря, якщо не плануєш вагітність?
— Звісно. Я стараюсь давати рекомендації, які підходять всім жінкам репродуктивного віку незалежно від репродуктивних планів. Не всі вагітність планують, але трапляються різні випадки. Я намагаюсь чекапити жінок по повній: навіть якщо вона не планує, але завагітніє, то я буду спокійна, бо її організм у порядку.
