Срібна призерка Катерина Комар на тренуванні в «Сарни-Арені».
9 листопада в Румунії провели чемпіонат Асоціації балканських легкоатлетичних федерацій із кросу, де у складі збірної України на дистанції 6000 метрів змагалася Катерина Комар. 21-річна сарненська спортсменка здобула срібну медаль. У розмові із СарниNews.City призерка розповіла, як готується й налаштовується на забіги, в яких умовах тренується і що у спорті вважає найбільш вагомим.
Як прийшла у спорт і скільки років займаєшся?
— Почала займатися завдяки старшій сестрі. Вона першою пішла в легку атлетику, їздила по змаганнях, привозила призові місця, а мені теж дуже хотілося. Потім її забрали тренуватися в Рівне, а коли вона приїжджала на вихідні додому, я завжди ходила займатися з нею. На жаль, у неї була травма, і вона не змогла повернутися у спорт. Зараз сестра — моя головна фанатка, вболівальниця і підтримка, я їй за це дуже вдячна.
У школі їздила на область, район, як зазвичай і їздять діти. Якщо брати професійний спорт і змагання вищого рівня, то займаюсь вже більше п’яти років. Коли вступила в педагогічний коледж, пішла до свого тренера Аврамишина Олександра Анатолійовича. Ну а далі потихеньку пробували їздити на змагання всеукраїнського рівня.
У змаганнях із яких видів спорту береш участь?
— Легка атлетика. Загалом це біг на довгі дистанції, також крос. Ще стипл-чез — біг із бар’єрами, там я виступаю на стадіоні.
Було, що травмувала ахілл. Процедури, компреси — нічого не допомагало. Зараз ніби пройшло, але час від часу відчуваю. Не знаю, як воно себе далі поведе. У мене основний біг — стипл-чез, біг із перешкодами, а це травмуючий вид, тому не знаю, чи зможу продовжувати.
«Або включаюсь, або не добіжу»
Розкажи про змагання в Румунії. Чи досягла того, що очікувала від себе?
— Це був мій перший міжнародний старт. Можна прирівняти до чемпіонату Європи. Їздила також влітку на змагання за кордон, але там виступала на стадіоні. А по кросу брала участь вперше. Було близько 15-ти країн.
Насправді хотілося виступити дуже гарно — все ж таки за збірну України. Емоції були, але без сильного мандражу. Хотіла показати результат. Чи розраховувала я на призове місце й те, що привезу медаль? Звісно, хотілось, але впевненості у високому результаті не було. Змагання пройшли добре, їх справді гарно організували. Проте було дуже холодно, мінусова температура. Але нас підтримували, все пройшло на вищому рівні.
Сарненська легкоатлетка Катерина Комар на змаганнях у Румунії.Надане Катериною
Сарненська легкоатлетка Катерина Комар на змаганнях у Румунії.Надане Катериною
Сарненська легкоатлетка Катерина Комар на змаганнях у Румунії.Надане Катериною
Що на змаганнях було найважчим?
— Перші кілометри. Коли я тільки почала бігти, на мене дуже вплинув холод. Все стиснулось, я не могла перший-другий кілометри адекватно рухатися. Навіть думала, що не добіжу. Потім почало попускати, бо розумію: або я починаю включатися і наздоганяти, або вже останні кілометри не добіжу. Говорять, що заключний шостий кілометр біжиш «на зубах», а в мене це, напевно, був другий. Просто терпіла. Потім і тіло зігрілося, і вже потроху наздоганяла суперниць.
Які найбільші спортивні досягнення? Яке з них найбільш вагоме для тебе?
— Чемпіонка України серед молоді, кандидатка в майстри спорту України, призерка. А тепер і призерка міжнародних змагань із кросу. Найбільш вагоме, напевно, останнє. Привезти міжнародну медаль у складі збірної України — ну це дуже круто. А загалом у складі збірної виступали 13 спортсменів: 9 хлопців і 4 дівчини.
Хочу подякувати нашим ЗСУ за можливість тренуватися. Завдяки їм ми маємо змогу брати участь у змаганнях. Дякую за кожний свій старт, за кожну свою медаль, за можливість жити у вільній країні та представляти її на міжнародних чемпіонатах.
«Тренуєшся не в тих умовах і все одно перемагаєш»
Як і де переважно тренуєшся? Чи є умови?
— Тренуюся тільки тут, на «Сарни-Арені». Одного разу, весною, їздили на збори. Ще бігаємо по асфальту на стадіоні. Цього насправді дуже не вистачає. Щоб показувати кращі результати, потрібно їздити на збори. Легкоатлетам потрібне гумове покриття, щоб у шиповках бігати. Також треба, щоб ніхто не заважав, а ми тренуємось, коли діти перебігають нам дорогу. А потім на змаганнях намагаєшся довести, що, навіть займаючись у таких умовах, все одно можеш перемогти.
«Сарни-Арена».Фото: СарниNews.City
Тим, хто бігає на довгі дистанції, потрібно тренуватися в горах, що загалом наші спортсмени з інших міст і роблять. Вони й перед Ужгородом були на зборах, і перед цими змаганнями в Румунії. А ти приїжджаєш по факту з нічого. Вдячність, звісно, що і таке маємо, що і зимою є де тренуватися, але хочеться кращого.
Коли їздила весною на збори, мала можливість тренуватися в шиповках. Шипи багато на що впливають, а тут можливості бігати в них немає. Виходить беремо їх тільки на змагання. А це недолік, бо в шиповках треба і тренуватися: це додає швидкості, прокачує ноги, стопи. Коли спортсменам з інших міст розповідаю про це, вони просто не можуть повірити, що я взуваю шипи одразу на змагання.
І як залишаєшся вмотивованою?
— Чесно, раніше ще була якась мотивація, а зараз приїхала — її немає. Не можу зібратися докупи, щоб тренуватися й почати підготовку до зимового сезону. Коли бачиш, що для одних є все, а для інших нічого, руки опускаються. І ніхто для цього не хоче щось робити, якось впливати, навіть попри те, що вже на достатньо високому рівні змагаємось.
Які є шляхи вирішення?
— На збори викликає Федерація з легкої атлетики України. Я ж не одна, у нас є інші діти, які мають призи й чемпіонство на рівні України, але нас жодного разу не викликали. Має допомагати також і міська влада, спонсори. От зараз ми повернулись зі змагань, а всі поїхали на збори в Мукачево тренуватись. Ніби ти і в збірній, і їздиш виступати, але на збори не викликають. Тренер спілкувався із головними тренерами: вони пояснили, що викликають тих, хто «в призах на Україні». А в нас не один призер є. Обіцяють, що щось буде, але наразі я цього не бачу.
Наприклад, за 13 років спортивної кар’єри мого тренера ми лише раз поїхали на збори, весною. А тренування потрібні регулярні. Два тижні на зборах, два тижні чи місяць вдома посидіти і знову туди. Коли приїжджаєш зі зборів, стаєш вищим на голову, сильнішим. А якщо тренуєшся на одному й тому ж, то й бігаєш так само.
«Завжди — розмова із тренером»
Коли твої наступні змагання?
— Починатимуться взимку, після Нового року, але вже у приміщенні. Це зимові, командні, Кубок України. Проведуть у Києві і Львові. Загалом в Україні є три таких великих легкоатлетичних манежі: Суми, Київ і Львів, але в Сумах зараз не проводять. Ми готуємося, тренуємося. Щороку в нас є традиція — долучатися до Фестивалю бігу у Львові. Взагалі не пропускаємо, всіх діток беремо, які ходять на тренування до нас. Вони їдуть, виступають. Це дуже хороші змагання, які проводять близько 30 років.
Як налаштовуєшся перед змаганнями?
— Це завжди розмова із тренером, ввечері та перед стартом. Без цього я не можу. На останні змагання їздила без Олександра Анатолійовича — мені дуже бракувало його підтримки. Коли сама, то ніби й готова, але чогось не вистачає. Тож вдячна своєму тренеру і за спільні досягнення, і за віру в мене, і за постійну підтримку.
Це все також вписується у гроші, бо немає фінансування. Часто тренер їздить за свої, щоб підтримати мене, інших діток, які в нас тренуються. Так само і я їжджу з ними, намагаємось мінятися. Та постійно так не наїздишся, коли вкладаєш свої кошти на проїзд, харчування, проживання.
Катерина із тренером Олександром.Фото: СарниNews.City
Чи обирають зараз легку атлетику діти?
— Так, приходять, дивляться, а тоді й захоплюються. Найбільший попит навесні та восени. Взимку розуміємо, що й темно, і дібратися треба, і школа не дозволяє, і хворіють. Але, як канікули чи тепло на вулиці, то приходять і змагаються. Їм подобається і на змагання їздити, і тренуватися. Ходить багато. Є декілька груп.
Треную я та мій тренер, також одне одному допомагаємо. Приходять і старші, і менші. Самому складно. Спринтери (короткі дистанції) ходять також у тренажерний зал, стаєри (довгі дистанції) залишаються знизу. Тому по одному розділяємось, щоб усе контролювати.
«Ставимо ціль на сезон і виконуємо»
Що для легкої атлетики — найважливіше?
— Природа тіла. Якщо є природні дані, це завжди впливає. Ну і, звісно, характер. Дуже багато для бігу значить характер, на ньому можна багато вивезти. Біжиш, зуби зчепила, бо не здамся і все. Наше тіло і мозок взаємодіють. Коли ти слабохарактерний — тебе переганяють, навіть якщо ще є фізичні сили, без характеру ти все одно не зможеш.
І тренування впливають, звісно. Якщо підготовчий період, то тренуюсь двічі на день. Але 5-6 тренувань на тиждень точно є завжди. Неділя — вихідний. У суботу може бути легенький крос. Якщо два тренування, то зранку легкий крос, пробігтись по місту навіть, а ввечері повноцінне.
Яка твоя найбільша ціль як спортсменки?
— Завжди хочеться досягти найвищого рівня. Хочеться і на Європу потрапити, і на Олімпіаду. Але наперед не забігаю. Ми з тренером завжди ставимо ціль на сезон і намагаємося її виконати. Якщо справились, на наступний визначаємо нову мету і до неї йдемо. Відрізняється тільки зимовий і літній період. Ставили ціль на крос, щоб відібратися — ми її виконали.
На зимовий хочеться визначитися з пріоритетами, але поки мотивації тренуватися немає. Можливо, мені просто треба взяти паузу. І образа є, що в когось з умов є все, у когось — нічого, але що маємо, те маємо.
«Займаємося бігом із перешкодами»
Про умови, в яких тренуються сарненські легкоатлети, розповів і тренер Катерини Олександр Аврамишин:
— У спорткомплексі «Сарни-Арена» класний манеж, є де займатися, від холоду і дощу сховатися, але є маленький нюанс: у нас тут немає жодної вільної хвилинки. Бігаємо в умовах, де розписаний футбол, баскетбол, а легкої атлетики немає. Після 18:00 тут платно, до 18:00 все розписано по хвилині футболістами й баскетболістами. Тобто ми займаємося буквально бігом із перешкодами. Не можу сказати, що умов немає, тренажерний зал класний. Але єдиний мінус — тут немає вільного часу. Якби ще покриття для шиповок, була б казка. Його можна облаштувати, але це все витрати. А цього дозволити собі не можемо, бо всі гроші спрямовані на війну.
Міський голова допоміг весною, тоді їздили на збори в Мукачево, завдяки зборам можна говорити про наші досягнення. Цього року вони, я вважаю, на дуже високому рівні, якщо враховувати, що в нас немає достатніх умов. Але такі реалії. Сарненських легкоатлетів знають, у списки збірної нас включили, але чомусь суперники й суперниці, які нашим дітям поступаються, на зборах, а ми ні. Я запитував про це, але відповіді ніхто не дав. Зараз обрали нового президента федерації, тому далі буду спілкуватися безпосередньо з нею. Тоді, можливо, щось зміниться.
